— Ми абсолютно збиткова організація. Минулого й позаминулого років не давали й копійки з бюджету. Скоротили половину штату, з 12 осіб до шести. 2010-го випросили 200 тисяч. Погасили борги. У цьому вже дала міська рада 100 тисяч, і райрада 16. Ще треба б стільки, щоб рік закрить, — розказує директор місцевого радіо в Смілі Анатолій Самарський, 56 років.
У обідню пору заходжу до приміщення радіостанції. Кілька кабінетів розташовані на першому поверсі багатоповерхівки. Колектив із шести осіб обідає в одній із кімнат. На столі овочі, вермішель.
— Не розкошуємо, — знизує плечима директор. — Другий місяць немає зарплати.
У кабінеті поряд із комп'ютером стоять три бобінних магнітофони "Юпітер", "Орбіта", "Тембр". На полицях — плівки. В іншому кабінеті ще сім магнітофонів. Усі працюють.
— Такими бобінниками почали користуватися в 1970-х. Бездоганна була на той час техніка. А держава як дбала про нас. Рознарядка приходила, щоб у рік по району 1,5 тисячі нових точок відкривали. Коли б комусь розповісти, як навчилися виживать, не повірили б. 1999-го з бобінами проблеми були, бо вже їх не випускали. Аж тут довідалися, що в наш інтернат поляки передали ящик бобін для гуртківців, щоб в'язали зі стрічки різні вироби. То ми в них випросили взамін на інші гостинці. Ще й зараз пів'ящика є. Гляди, пригодяться.
У редакції кажуть, що альтернативою дротовому радіо могло б стати місцеве ефірне, яке значно дешевше в обслуговуванні.
— В Америці в таких містечках, як наша Сміла, по кілька місцевих радіостанцій, але ефірних. У принципі, і ми могли б перейти на це. Кілька років тому обладнання для радіоефіру коштувало близько 100 тисяч гривень. Тепер із ліцензією та встановленням тисяч 200 треба.
2 
1
Коментарі