"Пролетаріату нічого втрачати, крім своїх ланцюгів", — писали творці "Комуністичного маніфесту". Нас десятиліттями повчали, що на революцію піднімаються тільки доведені до повного зубожіння робітники й селяни. Мовляв, ситий не буде бунтувати, аби не втратити того, що має.
Новітня історія доводить, що це далеко не так. На "соціалістичній" Кубі середня місячна зарплата 20 доларів. У КНДР населення час від часу голодує. За марксистсько-ленінською теорією, там давно мали би бути революції. Але їх нема. А в ситій Західній Європі люди регулярно виходять на вулиці висловити протест щодо дій влади. І обурюються не тільки утиском соціальних благ, а й, наприклад, з дозволу на одностатеві шлюби, як нещодавно у Франції.
Показовими в цьому плані є і "арабські революції". Той же полковник Каддафі чималу частину прибутків від нафтовидобутку спрямовував на соціальні потреби. Це дало змогу ліквідувати голод, суттєво покращити систему освіти, охорони здоров'я, транспорт, які були безкоштовні. У 2000-х почалася лібералізація економічного й політичного життя — в країну допустили західні інвестиції, курс влади змінився на побудову "народного капіталізму". 2008 року в Лівії — найнижча інфляція в світі, грамотність населення сягала 87%, дохід на душу населення — найвищий серед арабських країн Африки й удвічі вищий, ніж в Україні. Зростання валового внутрішнього продукту становило понад 4% щороку. І це згубило лівійського лідера. Бо коли люди починають жити краще, їм хочеться ще краще.
Значне зростання добробуту населення останніми роками стало однією з причин теперішнього бунту в Туреччині. Адже достаток розширює потреби людини в свободах, і не тільки економічних. До того ж багато хто з турецької молоді здобув освіту на Заході. Перейняли європейські цінності прав людини, свободи особистості тощо. Вони входять у конфлікт із традиційними релігійними настановами, які диктують, кому бути багатим, а кому — бідним.
В Україні революцію пророкують не один рік. Деякі аналітики кажуть, що її немає, бо населення ще не дійшло до повного зубожіння. Та все навпаки. Бідні за свободу не повстають. Вони повстають за шматок хліба й сала. Тож і маємо не революцію, а еволюцію. Доки не житимемо, як турки чи греки.
3 
1
Коментарі