"Трансперенсі Інтернешнл" 12 років відстежує рівень сприйняття корупції у світі. В останньому рейтингу організації ми посіли 134-те місце серед 178 країн із показником 2,4 бала.
— Якщо відкинути сухі цифри, висновок один — це ганьба, — каже 29-річний Олексій Хмара, президент творчого об'єднання "ТОРО" — Контактної групи в Україні "Трансперенсі Інтернешнл".
Ми оцінили готовність до системних антикорупційних реформ у 13 ключових інституціях держави. Експерти аналізували парламент, уряд, судову систему, Центральну виборчу комісію, політичні партії, бізнесовий, громадський, публічний і медійний сектори, Рахункову палату, омбудсмана, правоохоронні органи, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики. Виявилося, що для всіх характерні три біди. Перша — діряве законодавство, яке регулює їхню діяльність і накладається на жахливу практику його виконання. Друга — залежність інституцій від зовнішніх чинників, передусім від волі політиків, як-от тотальна підпорядкованість судової влади позиції Адміністрації президента. І третя біда — непрозорість діяльності і непідзвітність громадянам, які фактично їх утримують. Із цього проростає і живиться корупція.
Якими обсягами грошей оперують корупціонери? У Національному банку підрахували, що в "тіні" перебуває 15 мільярдів доларів. Ця сума рівнозначна останньому кредиту Міжнародного валютного фонду. У Рахунковій палаті цифра більш вражаюча — 52 відсотки валового внутрішнього продукту. Відповідно, якщо кожну офіційну зарплату службовця помножити на 1,52 — отримаємо суму його тіньових доходів. Тобто у середнього статистичного вчителя — не менше 1200 гривень на місяць, але чимало викладачів у період екзаменів "жнивують" за півроку вперед. Для міністра — понад 25 тисяч, але кожен наступний ранг службовця збільшує тіньовий дохід у десятки і сотні разів.
Як цьому протистояти? Дію вітчизняного антикорупційного законодавства відклали до 1 січня. Якщо воно й працюватиме, то рівно на стільки, на скільки дозволять громадяни. Головним контролером мають стати не іноземні експерти, а прості люди.
По-перше, влада не стане відкритішою, якщо в неї нічого не запитувати. Чиновник будь-якого рівня не зможе з власної примхи відмовити в наданні інформації про його доходи та реальні видатки. Така поведінка трактуватиметься як корупційне діяння.
По-друге, чиновництво буде змушене реагувати на звернення громадян щодо фактів корупції в органах публічної влади. Ці подання набувають статусу невідкладних для розгляду. Корупції стане менше, якщо кожен знатиме, куди можна повідомити про порушення.
По-третє, ми маємо право скаржитися на корупцію у приватних банках, аптеках, спеціалізованих фірмах тощо. Це підштовхне бізнес стати більш відкритим та етичним.
По-четверте, ми можемо контролювати ефективність державної антикорупційної політики. Не спостерігати за нею, а вимагати щорічного публічного звіту всіх органів виконавчої влади про роботу із запобігання корупції.
Зрештою люди мусять налагодити ефективний громадський контроль за процедурою фінансування виборчих кампаній усіх рівнів. Нехай порушники платять штрафи.
2 
1
Коментарі
1