четвер, 12 липня 2007 16:43

"Краще піти на рік раніше, ніж на хвилину пізніше"

  В’ячеслав Брюховецький: ”Побоялися, що я накладу на ці гроші лапу”
В’ячеслав Брюховецький: ”Побоялися, що я накладу на ці гроші лапу”

В"ячеслав Брюховецький, 59 років, засновник і президент Національного університету "Києво-Могилянська академія" залишає свою посаду. Причому добровільно, маючи підписаний контракт із Міністерством освіти. 14 липня Брюховецькому виповнюється 60.

Які причини вашої відставки?

— Я не йду з академії повністю. Залишаюся президентом благодійного фонду, і вступне тестування теж за мною. Якби я не мав можливості піти з цієї посади, був би поганим менеджером. Думати про це почав іще 10 років тому, а років п"ять тому став свідомо готувати наступників: посилав їх на навчання за кордон, залишав замість себе. Я навіть знаю той момент, коли зрозумів, що треба йти. Кілька років сушив голову, де взяти грошей, щоб поміняти гнилі труби під асфальтом перед четвертим корпусом. А потім помітив, що йду і спотикаюся об ями і вирви, але вже не думаю про той асфальт, я до нього звик. У керівника не повинно так бути.

У спорті є такий принцип: краще піти на один рік раніше, ніж на одну хвилину пізніше. Колись я займався спортом і добре його засвоїв.

Залишаєте за собою контроль за фінансуванням університету. Не боїтеся конфліктів з новим керівництвом?

— За мною залишається тільки частина фінансування — благодійний фонд "Відродження Києво-Могилянської академії", президентом якого я був з першого дня і є зараз. Це не пов"язано безпосередньо з академією. Звичайно, це певний важіль впливу. Але я створював цей фонд, збирав ці гроші. Якщо новий президент знайде такі кошти, то розпоряджатиметься ними на свій розсуд — це я теж гарантую. Правда, якщо вважатиму, що гроші фонду університет використовуватиме неправильно, то можу їх не дати. (2006 року фонд отримав 12 667 700 грн надходжень, витратив трохи менше 8 млн грн. — "ГПУ").

Чому керівництво академією переходить не до представника тієї команди, з якою ви створювали університет?

— Коли я залишав замість себе ймовірних наступників, виявилося, що влада — колосальне випробування. І та команда, яку я готував наприкінці 1990-х, із ним не впоралася. Це був страшний для мене струс. Інфаркт стався саме після того.

Інфаркт у мене стався саме після того

Часто доводиться чути, що теперішній рівень викладання в НаУКМА помітно погіршився порівняно з часами відродження університету на початку 1990-х.

— Я не вірю, що рівень викладання погіршився. Наведу такий приклад. На моєму хуторі в Ходорові Миронівського району на Київщині жила баба Параска. Я любив з нею поговорити. Якось приїжджаю туди у травні, баба ледь ходить, але на город іде. "Колись отут, де ми стоїмо, такі солов"ї співали, що аж у вухах лящало, — каже. — А зараз того нема". А солов"ї справді лящать, тільки вона вже їх не чує, бо глуха. Так і щодо викладання.

От студенти, звичайно, змінилися. Двох викладачів академії змусили написати заяви про звільнення. Моя донька підняла тоді революцію — навчалася на магістерській програмі. Студенти довели, що викладачі не володіють знаннями, які на цей час уже були в світі.

Чому не вдалася спроба співпраці з українськими олігархами? Адже Пінчук давав академії 10 мільйонів доларів.

— Віктор Пінчук справді їх пообіцяв, але на економічну програму. І, засліплені цією обіцянкою, керівники програми ухвалили рішення про відокремлення від Києво-Могилянської академії. Побоялися, принаймні до мене доходили такі чутки, що Брюховецький накладе на ці гроші лапу. Зрештою ця програма виїхала від нас.

Наскільки вітчизняні олігархи готові фінансувати національні освітні проекти?

— Після помаранчевої революції Ринат Ахметов запропонував  увійти до складу ради директорів фонду "Розвиток України". Я перепитав, чи він свідомий того, що я маю інші політичні погляди. Мені відповіли: "Звичайно, саме тому він вас і запрошує". Я ознайомився зі списком членів цієї ради: там були всі "донецькі" й Мирослав Попович (директор Інституту філософії. — "ГПУ"), з ним я міг. Фонд зараз робить хорошу справу: Ахметов дав 10 мільйонів доларів на боротьбу з туберкульозом на Донбасі, частково профінансував реставрацію Софії Київської. Хоча це мала би робити держава. Він дає гроші на поліпшення школи журналістики, зокрема у "Києво-Могилянській академії". Я менше спілкувався з Ахметовим, ніж із Пінчуком. Але інтуїтивно відчуваю, що ця людина мислить по-державницьки і хоче робити добру справу. Де в нього взялися ті гроші — це окрема тема.

Чи не було позбавлення Кравчука звання почесного доктора академії 2004 року дещо емоційним?

— Таке рішення винесла вчена рада. Ми зверталися до Леоніда Макаровича з листом, у якому просили його вплинути на ситуацію. Але та політична сила, до якої він належав, робила все навпаки. Гадаю, з нашого боку все було правильно.

Уявляєте ситуацію, за якої Кравчукові повернули би звання?

— Не уявляю. Кравчук, принаймні у той момент, не розумів цінностей, які сповідувала академія. Це — чесність у політиці і недопустимість будь-яких фальсифікацій.

А як почуваєтеся у званні Героя України, яке має і Кравчук?

— Там є набагато гірші представники. Можна згадати принаймні Тамару Прошкуратову. Що я маю тепер робити?

Які у вас зараз стосунки з "Нашою Україною"?

— Жодних. Я практично не беру участі у партійному житті.

Не мучать докори сумління за те, що завдяки вам до Київради пройшли люди, які не можуть тепер дати ладу Києву?

— Не знаю, чи пройшли вони завдяки мені. Але я не мав і не маю часу займатися дурницями. Я прийшов до Київради з чітким планом створити для Києва студентське містечко. Його затвердив колишній мер Олександр Омельченко, і я як депутат мав відповідати за його виконання. Я пробув там один день, подивився, як там плюються. Зрозумів, що за день в академії роблю у двадцять разів більше, ніж зможу в Київраді.

Зараз ви читаєте новину «"Краще піти на рік раніше, ніж на хвилину пізніше"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути