Останнім часом мене часто запитують, як ставлюся до того, що чимала кількість наших військовослужбовців у Криму погодилися перейти на бік ворога. Мовляв, невже схильність до зради така властива Збройним силам України?
Впевнений: те, що відбулося в Криму — це велика трагедія. І для Збройних сил, і для країни, і для людей, які пішли на зраду. Нам потрібно врахувати дві обставини.
По-перше, треба поставити себе на місце солдата чи офіцера, який цілий місяць день у день стійко утримує свій бойовий пост і намагається зрозуміти, що відбувається.
Росіяни переконували наших військових, що Крим за фактом — уже не територія України. Багато в чому так воно і є. При цьому велика частина наших військовослужбовців — офіцери і солдати — контрактники — це місцеві жителі. Багато родом з Криму, там їхній дім, їхні рідні та близькі.
Тому вони опинилися перед вибором.
Або присягнути на вірність Росії й залишитися вдома. При цьому отримувати втричі більше грошове утримання, мати потужний соцпакет і впевнено дивитися в майбутнє. Або ж зберегти вірність Україні. При тому, що Київ не демонстрував ніякої позиції щодо військ у Криму. Він не давав цим людям відповіді на головні запитання: до якого часу й навіщо тут стоять війська? І коли РНБО нарешті вирішила виводити військових, це виявилося запізно: на той момент основна кількість військовослужбовців уже зробили свій головний вибір.
При цьому навіть рішення РНБО не відповідало на масу запитань. Куди відправляться військовослужбовці, прибувши на материк? Які посади їм запропонують? Де житимуть їхні сім'ї?
Усе це і стало причиною лавини "перебіжчиків".
По-друге, з початком вторгнення в Крим у столиці відбувалися шокуючі та незрозумілі події.
Є дані, що в перших числах березня командування ВМС України приймало рішення про негайне виведення в море кораблів із Донузлава та Севастопольської бухти. Для того, щоб їх не блокували і не захопили росіяни, що пізніше і сталося.
Є дані, що наші частини військ берегової оборони ВМС були готові — а подекуди навіть приступили до виконання цього завдання — взяти під охорону й оборону найважливіші об'єкти на півострові. А також — посилити прикордонників і блокувати транспортні артерії в Криму.
Але звідкись "згори" прозвучала команда кораблі в море не виводити, а військам поховатися по казармах і "не відповідати на провокації".
У мене немає зараз ніяких документальних підтверджень всього цього. Але усних свідчень і свідків так багато, що я не можу їх ігнорувати.
Україна повинна ретельно розібратися в тому, що відбувалося в Криму і навколо нього, з точністю до години і хвилини. І назвати імена головних винуватців нашої великої трагедії на ім'я "Крим".
Якщо ми хочемо дати оцінку безлічі малих зрад у Криму, ми повинні спочатку дати оцінку великим зрадам, які все і спровокували.
3 
1
Коментарі