Субсидії — вимушена необхідність, із якою звикло миритися українське суспільство. Те, що мислилось як короткотерміновий захід для підтримання незаможних громадян в умовах підвищення комунальних тарифів, перетворюється на загальний феномен. І починає визначати соціальне обличчя суспільства.
Нинішня практика субсидування розкладає суспільство зсередини. Щоб одержувати субсидію, ти повинен мати дохід нижче визначеної межі. Якщо отримуватимеш вищий — і за комуналку не зможеш заплатити, і прожити нормально. Це створює ситуацію, в якій соціальний паразитизм — найбільш раціональна стратегія виживання. Навіщо влаштовуватися на роботу, якщо це лише призведе до втрати субсидій?
Це сприяє закріпленню "тіньового ринку праці" як норми. Якщо працевлаштовуватися — то на мінімальні ставки. Не важко припустити, які це може мати негативні наслідки для суспільства. Зокрема, у плані оподаткування. Психологічно це привчає громадян до пасивності, безініціативності, відсутності турботи про власне майбутнє.
Тут варіантів може бути лише два. По-перше, підвищення доходів громадян. При чому — радикальне. Зміна усієї системи оплати праці, відмова від радянських "тарифних сіток" та інших принципів. Це теж одразу не відбудеться, адже зарплати на виробництві мають зв'язок із продуктивністю праці. Але зрештою це станеться, бо часи дешевої робочої сили в Україні минають. А Польща та Чехія все сильніше манять українських робітників своїми зарплатами.
Але вже можна вирішити бодай одну задачу. Не допустити подальшого галопуючого зростання тарифів. Воно неминуче призведе до розповзання субсидієвої виразки.
Ціна на газ для населення може зрости на 60–70%, повідомив голова Нацкомісії з державного регулювання у сфері енергетики й комунальних послуг Дмитро Вовк. А це вже — серйозно. Якщо це станеться, ми можемо перейти "точку неповернення".
Звідки береться ця ціна? До ринкової ціни у сфері газопостачання завжди додається в українських реаліях корупційна складова. Класична схема так званого балансування газу.
Національна компанія "Нафтогаз України" за контрактами з підприємствами теплокомуненерго повинна поставити їм газ за ціною 5 930,4 грн за тис. куб. Факт поставки підтверджує лише підписаний обома сторонами акт прийому-передачі. При цьому тарифи на тепло розраховані виходячи з того, що ціна газу для тепла і гарячої води становить саме 5 930,4 грн за тис. куб. Змінюється ціна — має змінюватися тариф. Але як може змінитися фіксована ціна? Просто. Приміром, теплокомуненерго отримує газ, підписує акт його прийому-передачі з ціною 5 930,4 грн за тис. куб. і передає документ на підпис в "Нафтогаз". Але в правових нормах нічого не вказано, що робити, якщо "Нафтогаз" не підпише цей документ. Але після цього спожитий теплокомуненерго газ "зависає", бо немає документального підтвердження, хто ж його поставив і кому. А якщо "газу немає", то його треба "одержати", чи не так? Тому оператор газотранспортної системи "Укртрансгаз" поспішає задокументувати "завислий" газ як небаланс. Щоб закрити "небаланс", він починає "балансування". Це — докупівля "небалансного газу" "Укртрансгазом" за ринковою ціною.
2016-го дірку небалансу по теплокомуненерго закрили паливом, купленим у "Нафтогазу" за ціною 9 557 грн за тис. куб. У квітні 2018 року — 10 614 грн за тис. куб. Згодом "Укртрансгаз" виставляє рахунки за оплату балансування не тільки з ринковою ціною, але і з коефіцієнтами від 1,2 до 2. Після чого вартість газу для теплокомуненерго виростає втричі, порівняно з вказаною у контрактах із "Нафтогазом". От вам і підстава для підвищення.
Нас готують, що пошесть субсидій розростатиметься і далі. На практиці це означатиме збільшення навантаження на тих, хто працює офіційно та легально. Як наслідок: перехід більшості громадян на нелегальне становище, подальша маргіналізація суспільства.
Нам треба стримати розростання субсидій бодай зараз. А зробити це можна лише протидією тіньовим схемам у газовій сфері.
11 
1
Коментарі