Директор Фонду Олени Франчук "АнтиСНІД" Ольга Руднєва, 32 роки, каже, що в Україні держава допомагає громадським організаціям боротися з ВІЛ-СНІДом, хоча мало б бути навпаки.
Яка ситуація зі СНІДом в Україні?
— Темпи епідемії вражаючі — найбільші в Європі. Офіційно зареєстровано близько 150 тисяч людей, що живуть із ВІЛ/СНІДом. Але, за оцінками міжнародних організацій, їх понад 500 тисяч. Це означає, що про свій діагноз знає один із чотирьох носіїв вірусу.
Хоча зменшився приріст нових випадків інфікування ВІЛ. Їх більшає на 8 відсотків щороку, тоді як кілька років тому було 12–15 відсотків.
Які категорії найвразливіші до захворювання на СНІД?
— До 1990-х в Україні були поодинокі випадки захворювання на СНІД. Але потім вірус потрапив у середовище ін"єкційних наркоманів. І ситуація вибухнула. Наркомани для очистки наркотику використовували кров, і якщо вона була інфікованою, то зараженою ставала вся порція наркотику.
Але СНІД так само багато поширюється статевим шляхом. Молодь не усвідомлює небезпеки, не користується презервативами.
Установлення автоматів із продажу презервативів може покращити ситуацію?
— Тут є два аспекти. Доступність презервативів повинна полягати не лише в їх дешевизні, а й у тому, щоб людина не докладала великих зусиль для покупки. Скажімо, хтось живе в містечку, а йому терміново потрібен презерватив. Купить в аптеці, і всі про це знатимуть. Дехто соромиться. От цю проблему вирішують кондомати.
Є різниця між українськими регіонами у поширенні ВІЛ-СНІДу?
— На заході кращі показники, там менше ВІЛ-інфікованих. Позначається релігійність. Там більше розуміння, що добре, а що погано. Найгірші справи в Дніпропетровську, Донецьку й Одесі.
Ліки від СНІДу винайдуть?
— Їх шукають, як цвіт папороті, вже дуже довго. Але вірус ВІЛ надто специфічний, постійно мутує. Поки що всі дослідження, що могли б серйозно вплинути на епідемію, терплять невдачу. Є тільки терапія, що допомагає жити з ВІЛ або СНІДом.
Лише в 90 відсотках випадків від ВІЛ-інфікованих матерів народжуються здорові діти
Що це за терапія?
— ВІЛ-інфікованій людині спочатку треба здати аналізи, щоб визначити стан імунітету і кількість вірусу в крові. І такі вона мусить здавати до кінця життя. Доки імунітет добрий і вірусу мало, можна жити без терапії. Деякі живуть так 10–20 років, хвороба їх не турбує. Але коли рівень клітин імунітету знижується, лікарі призначають антиретровірусну терапію. Щодня треба приймати пігулки. Якщо пропускати, то вірус в організмі стане стійким до препаратів і відбудеться мутація. І якщо така людина когось інфікує, то теж штамом, стійким до цієї групи препаратів. А їх усього три різновиди. У нас величезна кількість наркоманів, яким ми кажемо: вам потрібна терапія, ми хочемо, щоб ви жили. Але як його примусити до терапії, коли він не пам"ятає, що їв на сніданок?
Якою є тривалість життя ВІЛ-інфікованих в Україні?
— Є ті, хто досі живе з інфекцією з 1987 року. В одному з обласних центрів на трасі ми познайомилися з повією, яка 12 років стоїть там і постійно кололася. Захотіла, щоб ми її сфотографували. Запитую: навіщо тобі? Вона у відповідь зняла куртку — а її рука у виразках, майже м"ясо. Додавала в наркотик димедрол, який випалює шкіру. Зав"язувала руку бинтом, пшикала дезодорантом і обслуговувала клієнтів. Каже: хочу кинути наркотики, бо вже не можу. А в місцеві лікарні ніхто не кладе через цю руку. У неї не було ні паспорта, ні коду. Я сказала: добудеш документи, покладемо в лікарню. За два тижні вона приїхала. Виявилося, раніше була однією з найкрасивіших дівчат у місті. Але заможний хлопець, син одного з місцевих керівників, присадив її на наркотики. А потім у неї виявили туберкульоз, мала четверту клінічну стадію ВІЛ-інфекції. Але минуло три роки і зараз ця дівчина — знову красуня, створила громадську організацію.
Наскільки важко боротися з ВІЛ-СНІД в Україні?
— Неможливо працювати тільки з проблемою СНІДу, коли розвалена вся система охорони здоров"я. За короткий час у нас змінилося сім міністрів. Тільки людина вникла у проблему — приходить наступна. Плюс криза й відсутність розуміння, що це все ж таки величезна проблема. У нас держава допомагає громадським організаціям боротися зі СНІДом, а не навпаки.
Ми приходимо в лікарню, що займається ВІЛ-інфікованими, і кажемо: давайте купимо вам найкраще обладнання. А вони: яке обладнання, у нас стеля тече! І ми фарбуємо стелю, ремонтуємо каналізацію — витрачаючи кошти, які повинні йти на боротьбу зі СНІДом. Готуємо приміщення для обладнання, потім навчаємо спеціалістів. Це довгий шлях з величезними фінансовими витратами.
Але якщо нічого не робити, то завтра впаде шалене навантаження на бюджет. Ніхто ж не думає, що ВІЛ-позитивна дитина, від якої відмовилася матір, все життя буде на утриманні держави. У нас лише в 90 відсотках випадків від ВІЛ-інфікованих матерів народжуються здорові діти. А от в Європі вже у 100 відсотків. Жінка має проходити курс терапії з 27 тижня вагітності, і не повинна годувати груддю, тому що через молоко може передатися вірус. Також бажано, щоб дитина з"явилася на світ через кесарів розтин.
2 
1
Коментарі