— 10 років тому для мене великими грошима були 5 тисяч доларів. Зараз треба додати ще два нулі, щоб на цю цифру подивився круглими очима і взявся писати, — каже білоруський сценарист Андрій Курейчик, 33 роки. За його сюжетами зняли російські комедії "Любовь-морковь", "Елки". Восени на екрани вийшов український серіал "Одеса-мама", до якого писав сценарій із киянином Олександром Качаном.
— Іноземцям складно відчути колорит мови. Мені простіше було сконструювати історію, ніж розписувати тонкощі, пов'язані з духом Одеси. Качан привніс більше одеського стилю. Хоча деякі деталі я додав від себе. Наприклад, хазяйка моєї квартири була така справжня одеська тітка. Весь час повторювала: "Ти білорус, тебе по-любому обдурять, стережися". І сама ж перша обдурила — закрутила за ту квартиру нереальну ціну.
Говоримо з Андрієм у кав'ярні в центрі Мінська. Він замовляє собі порцію дерунів і російське пиво. Розповідає, що перші гонорари заробив студентом юридичного факультету. 2001-го його п'єсу "П'ємонтський звір" взяли у МХАТ.
— У мене було 10 примірників, більше роздрукувати не міг — дорого. Відіслав порівну: п'ять — у білоруські театри та п'ять — у московські. Відгукнувся лише Табаков. Олег Павлович запросив до Москви. Примусив сходити на багато вистав його театру, доки я підписав угоду на постановку. Заплатили 2 тисячі доларів. Досі на практиці в юридичній фірмі я заробляв максимум сотню доларів на місяць.
Як почали писати кіносценарії?
— Випадково. Білоруська режисерка, яка мала види на мою п'єсу "Виконавець бажань", приїхала на одну з московських кіностудій. Щось монтувала, а текст поклала на стіл. Повз проходив директор студії, погортав і відніс продюсеру. Тому сподобалося, і мене запросили на зустріч. У ресторані "Пушкін" на Тверській, як зараз пам'ятаю: тільки відкрив меню — одразу стало погано від кількості нулів. Москвичі хотіли купити права на п'єсу, але я попросив дозволу самому переробити її на сценарій. Придумав, по суті, зовсім іншу історію. Спільним було хіба те, що герої мінялися тілами.
Поїхав до Мінська, все переписав, вислав перші 30 сторінок — замовнику сподобалось. А вже потім почалася справжня робота. Коли фільм "Любовь-морковь" із Гошею Куценком і Крістіною Орбакайте за перший тиждень прокату зібрав 6 мільйонів доларів, я був шокований. У той час російські фільми, за винятком "Дозорів", не збирали нічого.
Кажуть, що вас приковували наручниками, доки не напишете другу частину.
— До такого не доходило. Але зі мною розмовляли дуже серйозно, солідні люди. Вони ж утрачали шалені гроші у разі провалу. На першій частині підтискали терміни. Мене відправили у пансіонат для престарілих. За тиждень не дописав — звідти ні ногою. Забезпечили водою, їжею, комп'ютером — і я сидів там, як раб. Буває, що такий стрес допомагає. Якщо розслабишся, сценарій стає менш гострий. Але іноді тиск заважає, особливо коли пишеш комедію.
Сценаристу можна помилитися лише раз — як саперу. Схибив — і вже не покличуть. "Любовь-морковь" писав про себе і дружину. Але ми не схожі ні на Гошу, ні на Крістіну. Я здивувався, що фільм так добре пішов. Виявилося, що люди хочуть цього сімейного впізнавання, побуту, кумедних сварок, і щоб усе по-доброму закінчувалося.
Часто берете ваших героїв із життя?
— Одна з них хотіла на мене навіть до суду подати. У сценарії зберіг ім'я і прізвище — Юля Маєвська. Назвав картину "Юленька. Зло". Але продюсери сказали, що для прокату в Україні в назві треба залишити просто "Юленька". Писав про своє перше кохання. Дівчинка здавалася такою дитиною, квіточкою, але жалила, як змія. Мої тодішні кошмари й перейшли у сценарій трилера.
3 
1
Коментарі
5