— Ви рідко побачите фото, на якому він сміється. Хоч у житті було навпаки. Мав чудове почуття гумору. Під час однієї прес-конференції на всі запитання французьких журналістів відповідав анекдотами, — згадує дисидента Леоніда Плюща літературознавець Роман Веретельник, 59 років. 4 червня Леонід Іванович 77-річним пішов із життя у власному будинку в містечку Бесеж на півдні Франції. Хворів на рак.
Правозахисник, математик, літературознавець Леонід Плющ народився в Киргизстані. Пізніше родина переїхала в місто Борзна на Чернігівщині. Закінчив Київський університет, працював в Інституті кібернетики. 1968 року написав листа до московської газети "Комсомольська правда". Звинуватив редакцію у брехливому висвітленні судового процесу над дисидентами. Його звільнили. Займався самвидавом. У 33 роки опинився в Дніпропетровській психіатричній лікарні, де тримали незгодних із режимом СРСР. Приписували шизофренію. Після чотирьох років примусового лікування важкими психотропними препаратами Леонідові Плющу дозволили емігрувати до Франції.
— Спочатку мав квартиру в Парижі, подаровану французькими профспілками, бо вважали Плюща вірним марксистом, — продовжує Веретельник. — Він сам себе теж вважав вірним заповідям Комуністичної партії. Наприклад, постанові Леніна про самовизначення націй та українізацію. Пізніше купив будинок у провінції. Дуже пишався своїм городом, закидував мене його фотографіями. Переймався, хто доглядатиме ділянку після його смерті.
Роман Веретельник запрошував Плюща викладати на філологічному факультеті Києво-Могилянської академії кілька років тому.
— Це був його перший серйозний педагогічний досвід. На початку 1990-х Леонід хотів повернутися на Батьківщину. Але керівництво вже незалежної України не допомогло йому ні житлом, ні пенсією. Наше суспільство не хотіло обговорювати досвід політв'язнів Леоніда Плюща, Миколи Плахотнюка, Євгена Сверстюка в боротьбі з тоталітаризмом, слухати про пережиті ними каральні заходи. Через погано вивчену історію, ми тепер маємо справжню війну.
Леонід Плющ не міг не приїздити в Україну. Переймався долею Криму, адже багато пережив із борцями за права кримськотатарського народу, — продовжує Веретельник. — Вражали в Леонідові внутрішня сила й почуття справедливості. Повна безкорисливість. За президентства Віктора Ющенка він відмовився від звання Героя України разом із Мирославом Мариновичем, Ліною Костенко, Євгеном Сверстюком.
Філософ 85-річний Мирослав Попович був знайомий із Леонідом Плющем із середини 1960-х.
— У ньому було багато від дитини. Страшенно наївний. Є такі люди, які просто не розуміють, як можна бути нечесним. Спілкуватися з ним була насолода, — розповідає Попович. — Я зустрічався з ним у Франції. Йдемо Парижем, бачимо, хлопець фотографує дівчину. Льоня кидається до них. Хоча кульгав, було важко навіть ходити. Запропонував зробити їм знімок удвох. Побачивши людей з потребою у допомозі, перша його реакція — кинутися на поміч. З такою позицією жити можна, однак важко. А вести політичну боротьбу — неможливо. Якось академік Андрій Сахаров, абсолютно непрактична людина в житті, мав розмову з Михайлом Сусловим — ідеологічним керівником КПРС. Коли Сахаров вийшов, Суслов сказав: "Какой дурак". Для "прожжоного" політика навіть знаменитий фізик був дурнем, який не розумів найелементарніших речей. Але від таких людей, як Плющ, залежать найбільші повороти в історії, бо вони — безстрашні. Він був дисидентом. Це людина, яка постійно в конфлікті з панівним ладом.
Леонід Плющ написав автобіографічну книжку "У карнавалі історії". Досліджував творчість Тараса Шевченка, Миколи Хвильового, Василя Барки, Павла Тичини, Василя Стуса. Автор книжок "Екзод Тараса Шевченка. Навколо "Москалевої криниці", "Його таємниця, або "Прекрасна ложа" Хвильового", "Людиноненависництво".
Поховали Леоніда Плюща у суботу, 6 червня, у місті Бесеж. Залишилися дружина Тетяна і двоє дітей — Олесь та Уляна.
4 
1
Коментарі