— Українська в нас — в абсолютній дупі. Залишається мовою дискримінованої меншини попри те, що статистично є рідною для більшості. Маємо припинити бути частиною "русского мира" і прийти до притомної мовної ідентифікації, — говорить письменниця 57-річна Оксана Забужко.
Для розвитку української мови як державної найбільш сприятливими були 1990-ті, вважає вона:
— Тоді наше інформаційне поле ще не контролювала Росія. У нас були свої новини, які не повідомляли про кожен пук і чих Алли Пугачової чи ще когось звідти. Україна інформувала про свої події: культурні, політичні, трохи про міжнародні. Виросло покоління незалежності під українську музику, серіали й фільми, дубльовані українською. Мали свої глянцеві журнали. Багато з них закрилися на початку 2000-х. Найпопулярнішими засобами масової інформації заволоділи олігархи. Водночас у Росії до влади прийшов Путін. І почалася інформаційна війна, ментальне захоплення українського простору — аж до 2014 року. Відтоді спостерігаємо відкат, мовні квоти на радіо і телебаченні.
Оголосити рік із певного питання — це нормальна міжнародна практика Організації Об'єднаних Націй та ЮНЕСКО (міжнародна організація, яка сприяє розвитку національної культури, охороні пам'яток тощо. — ГПУ). Це спосіб привернути громадську увагу, інструмент надання більшого розголосу. Це привід почати щось робити. А не чекати, "пока все рассосется" або коли Росія знову прийде.
3 
1
Коментарі