— Намалюю такий портрет Шевченка, якого ще не існує. Зібрав усі його фотографії, дізнався, коли поет відростив вуса, вивчив тогочасний одяг, — показує новий начерк черкаський художник Максим Гладько, 50 років. Викладає рисунок у Черкаському державному бізнес-коледжі. Зустрічаємося в його квартирі неподалік центру Черкас. На стінах майстерні — портрет дружини художника, кілька робіт у стилі ню.
— Оголену натуру з гарної дівчини, яка має параметри 90-60-90, писати нецікаво. Етикетна зовнішність підступна, бо з нею в живописі легко з'їхати на мармеладність. Є люди однозначні, а є багатоликі — їх писати складно. Найлегше з дітьми — вони чисті, однопланові, їх пишу за три сеанси. Образ людини формують не очі, а губи. Очі можуть збрехати, а губи — ніколи. Варто один мазок покласти не так — і портрет буде "кривлятися". Із дитячими губами можна гратися: як не зробиш — усе одно дитина гарна. Чим доросліша людина, тим складніше: міліметрова точка може ошкіритися, показати злобу.
Найскладніше зображати руки, стопи і, звісно, голову. Важко "вставити" шию в тулуб — малесенька неточність і голова виходить штучно прикріплена.
Дружині подобається, що малюєте оголену натуру?
— Мою роботу з натурницями можна описати анекдотом: прийшла до художника натурниця взимку, змерзла, у майстерні холодно. Художник пропонує чаю. Сидять, п'ють чай, розговорилися — раптом стук у двері. Художник підходить до вічка й каже натурниці: "Жінка прийшла! Швидко роздягайся!". Так і в мене сталося з однією натурницею. Дружина прийшла, побачила, що ми на кухні чай п'ємо, і якось так зробила, що дівчина більше не приходить. У написанні оголеної натури справді присутній момент сексуальності. Адже імпотент — це вже не художник. І живопис його буде імпотентним, озлобленим, ущербним.
Малюєте оголених чоловіків?
— Удома — жодного разу. Малював ще в студентські роки, і в коледжі, де викладаю. Чоловіків цікавіше малювати, але жінок приємніше. Жіноча оголеність — трохи вихваляння, яка я гарна. А для чоловіка — це найвищий рівень відвертості. У чоловіків більше комплексів. Голий чоловік — це по-справжньому гола людина, а гола жінка — це "обнаженная модель". Я навіть думав включити чоловіків у серію ню з музичними інструментами. Але як бути з геніталіями: як не прикриєш — то вульгарно, то гидко.
Після 15-річної перерви ви знову почали займатися живописом. Що спонукало?
— 15 років тому написав вдалий натюрморт із самоваром і маками. Потім ромашки. Це була перша картина, яку купили в художньому салоні за 100 доларів. За такі гроші можна було місяць жити. Дуже надихнуло. Саме був період, коли продавалися прості роботи — квіточки всілякі. Тоді я не розумів, що таке живопис — малював, що бачив. Зараз уже стало з'являтися відчуття м'якості, текучості, повітря.
Вистачає на життя?
— У цьому плані мені пощастило. За місяць в середньому продається одна робота. Також почали замовляти портрети. Їх краще писати з натури, але то починаю говорити з моделями, то відволікають. Крім того, замовники не завжди можуть позувати. Тому купив портретний фотооб'єктив і клацаю разів 100, щоб вибрати ракурс. Взагалі перед написанням портрету краще з людиною попити чаю. Ще краще — горілки, щоб побачити природні, розслаблені рухи. Портрет — це завжди трохи лестощі для клієнта. Хочуть, аби ніс поменше був, очі побільше, талію зменшити, груди збільшити. Написати портрет коштує 500 доларів. Знаю художників, які готові все життя повторювати одну картину, якщо вона приносить гроші. Але я так не можу: не настільки люблю гроші, щоб тиражувати. Хоча й тут є виняток: мій рекорд — п'ять разів. Стільки просили повторити "Синенький цветочек".
Що таке живопис?
— Це враження художника від побаченого. Причому миттєве. Це не змальовування кожного листочка. Торкнуло — можна писати. Фото цього не передає. Хіба якщо сам зробив знімок, прибіг додому, роздрукував у величину полотна й тут же пишеш. Бо через три-чотири дні вже буде змальовування з картинки. Часто купують роботу, бо хотіли море з парусником, але це не живопис. Мистецтво — гра, що ніколи не набридає. Це коли від картини "прёт". От у нашому музеї є робота Данила Нарбута "Мальви". Коли підійшов до неї, аж голова закрутилася. Це енергетичний потік. Відійшов, бо відчув передозування.
Чому художники тяжіють до епатажу?
— Розлінилися, не хочуть працювати. Щоб навчитися рисунку, треба 10 років, але інколи їх замало. На всій планеті рисунок падає. Він ще тримається в Петербурзькій академії мистецтв — це найкращий заклад. Туди теж стало легше вступити, бо відкрили комерційний відділ, багато студентів-китайців. Але рівень поки що тримається, бо при академії є школа, де вчаться 12 років до вступу, а потім ще шість років після нього. От якщо 18 років малювати щодня — тоді й будеш художником. На заході інше — усі розказують, які вони круті. В абстрактних роботах глядач може не побачити помилок. Але як намальована рука чи ніс, розуміють усі. Тому одразу видно брак. А "накласти" в банку, назвати "Лайно № 1" і роздути навколо цього шум — то це кожен може.
Куди рухається мистецтво?
— Рівень зображального мистецтва падає. Піднялися китайці, але вони ще не повністю зрозуміли, що таке європейський живопис. Мають велике бажання. Якось викладачка Харківської академії розказала, що студент-китаєць намалював 25 разів гіпсову голову Сократа. У жодного європейця не вистачить сил і бажання на таке. А китаєць хоче навчитися класичного рисунку — і зробить це. Колись я навіть думав, та кому потрібен цей живопис. Ну, сьогодні ще купують, а завтра вже ні. Але коли прийшло завтра — знову купили картину. Зрозумів — на зроблене руками на професійному рівні завжди буде попит.
2 
1
Коментарі