— Серед нас також є люди, які декілька тижнів тому вбивали на війні, — каже кінокритик Антон Філатов, 27 років. — Тепер приїхали з Донбасу в благополучний Київ, Харків, Львів. Намагаються пристосуватися до мирного життя й опиняються на узбіччі суспільства.
Обговорюємо фільм 63-річного французького режисера Жака Одіяра "Діпан". Стрічка, що торік отримала "Золоту пальмову гілку" Каннського кінофестивалю, з 11 лютого йде в українському прокаті.
Картина розповідає про трьох емігрантів зі Шрі-Ланки, які живуть у передмісті Парижа. З батьківщини тікають через громадянську війну. Головний герой змушений виїхати до табору біженців після завершення збройного конфлікту. Хоче почати життя заново у Франції. Для отримання політичного притулку має вигадати переконливу історію. Він бере собі паспорт Діпана, померлого чоловіка. Просить незнайомих жінку і 9-річну дівчинку зіграти роль його сім'ї. В Європі емігранти стикаються зі щоденним насильством і небезпекою. Колишній солдат згадує свої навички і захищає людей, які стали його родиною.
— Фільм нагадує українські реалії. Він підступний, — говорить Філатов. — Жак Одіяр — режисер-експериментатор. Хоча не такий радикальний, як був інший француз, Жан-Люк Годар. Одіяр все-таки розповідає зрозумілі більшості історії. Деякі з них годяться лише для телевізійного репортажу, а він намагається на їхній основі творити авторське кіно.
Коли "Діпану" присудили "Пальмову гілку", ніхто не зрозумів, чому тема емігрантів підкорила журі. За кілька місяців після Канн до Європи хлинули потоки біженців. На фестивалі таке трапляється нерідко. За рік до початку "арабської весни" журі дало один з головних призів картині "Поза законом". Стрічка розповідає про боротьбу за незалежність в Алжирі. Переможці Каннського кінофестивалю часто стають передвісниками трагічних сторінок у житті суспільства.
2 
1
Коментарі