пʼятниця, 20 грудня 2019 00:45

Видавничий ринок звільнився від чужих книжок

Автор: FACEBOOK.COM.COM/КНИГА_РОКУ_ВВС
  33 ­нариси ввійшли до збірки ”Так, але…” письменника, перекладача і журналіста Тараса Прохаська. Переміг у конкурсі ”Книга року Бі-Бі-Сі-2019”, в номінації ”Есеїстика”. Вперше отримав премію 2013-го — за казку ”Хто зробить сніг”, написану у спів­авторстві з дружиною Мар’яною. За 15 років існування конкурсу три автори відзначені більш як один раз — Сергій Жадан, Юрій Винничук і Тарас Прохасько
33 ­нариси ввійшли до збірки ”Так, але…” письменника, перекладача і журналіста Тараса Прохаська. Переміг у конкурсі ”Книга року Бі-Бі-Сі-2019”, в номінації ”Есеїстика”. Вперше отримав премію 2013-го — за казку ”Хто зробить сніг”, написану у спів­авторстві з дружиною Мар’яною. За 15 років існування конкурсу три автори відзначені більш як один раз — Сергій Жадан, Юрій Винничук і Тарас Прохасько

По тисячі фунтів стерлінгів — 31,4 тис. грн — отримали переможці конкурсу "Книга року ­Бі-Бі-Сі-2019". Лауреатів у трьох номінаціях оголосили у столичному "Мистецькому Арсеналі" 13 грудня.

У "дорослій категорії" відзначили роман Тамари Горіха Зерня "Доця" про дівчину в окупованому Донецьку. Збірка нарисів Тараса Прохаська "Так, але…" перемогла в номінації "Есеїстика". Дитячою книгою року назвали науково-фантастичний роман "Сапієнси" Володимира Арєнєва.

— Цьогоріч той щасливий випадок, коли на перше місце в кожній номінації можна ставити не одного, а трьох, — каже член журі, письменник і журналіст Віталій Жежера, 66 років.

— Мене вразив, зокрема, роман "Район Д" Артема Чеха. Описує дитинство і юність у Черкасах на тлі переходу від пізньорадянської до ранньонезалежної України в 1990-х (книжка ввійшла до короткого списку премії. — ГПУ). Це майже на рівному місці серйозна й доросла суміш. Ще один був поет на Черкащині, який дивився на свою батьківщину й казав: "Не називаю її раєм". А потім дивився здалеку і промовляв: "Хрущі над вишнями гудуть". Воно — певна традиція. Тільки не кожен суміщає в собі і те, і друге. Чех поєднує і цю жорстокість, і ніжність погляду. Жалкую, що не ввійшла до короткого списку книжка "Мій дід танцював краще за всіх" Катерини Бабкіної (роман в оповіданнях розповідає про п'ятьох чоловіків і жінок, які потоваришували в першому класі в перший рік незалежності України й залишилися друзями на все життя. — ГПУ). У мене була дивна асоціація, коли читав її. Уявляв, що от посадили за парту трьох — Джойса, Фолкнера і Бабкіну. Дали отакенну купу паперу кожному і сказали: "Пишіть". Джойс написав от стільки — вийшов "Улісс". Фолкнер менше — вийшов "Шум і лють". Бабкіна написала зовсім мало — але це рівновагові речі.

"Доця" Тамари Горіха Зерня — неймовірно оптимістична книжка. Починається з якихось дівочих фантазій і раптом перетворюється на майже епічну картину боротьби ама­зонок.

Які враження від літературного року?

— Я не аналітик, а відчувальник. І відчуття хороше. Є з чого вибирати. От вийшла кумедна історія з книжкою Артема Чеха. Я чого її загубив? Їх було так багато цього року хороших, що доводилося читати не одну за одною, а по три підряд щодня. Не дивно загубити. Але це пре­красно.

Прости Господи, війна допомогла нашим видавцям і письменникам. Ринок звільнився від чужих книжок, і виявилося — це класно. Це підштовхнуло авторів.

Але читачі цього переходу навіть не помітили в нас, настільки він органічний і нормальний вийшов.

Чи можна назвати тему війни домінантною?

— Я не думаю, що домінує війна. Просто так чи інакше змушує відповідати за слова. Якби не було війни, то автор може страждати, говорити якісь жахливі речі — тобто безвідповідально ставитися до сказаного. Називати ­трагедією те, що є водевілем. А коли є війна, ти все-таки вибираєш слова. Бо які б там страшні речі не попридумував, навіть пишучи не про неї, май на увазі, що вона є.

Думаю, нам потрібні і свій Ремарк, і Гемінґвей, і Гашек. Хоч і не буквально. І це потроху з'являється. Та ж Горіха Зерня. Або Влад Сорд (чотири роки воював на Донбасі. На основі досвіду бойових дій написав збірку оповідань "Безодня". — ГПУ), який теж не ввійшов до короткого списку.

Що для вас визначає великий роман?

— Це роман, після якого дійсність сприймаєш так, як вона там описана. У Гашека так, наприклад. Тепер щось бачимо й кажемо: "О, та це ж Швейк".

І в Чеха, і в Горіха Зерня у творах переплетені багато людських історій — родичів, близьких, сусідів. Бо інакше, ніж через ці історії, не передаси фантастичної дійсності останніх 30 років. Але в Бабкіної це на зовсім іншому рівні конструювання, немислима композиція. У мене інколи виникало містичне враження, що роман компонував комп'ютер — дуже розумний та із задатками душі. А Бабкіна йому допомагала.

А чи бачать українські читачі тих же Жадана і Забужко?

— У нас одночасно є все. І читачі, які серйозно сприймають Жадана і Забужко як щось важливе для себе. А є ті ненароком навіть не постколоніальні, а колоніальні за звичкою люди.

Наведу приклад із театрального життя. Ще не відбулася прем'єра спектаклю "1984" за романом Орвелла Київського театру на Подолі (22 серпня 2019-го. — ГПУ), а на три місяці вперед були вже розкуплені квитки. Що це означає? Що якби на афіші було "1933" — не Орвелла, а когось іншого, або "1937" — то, крім деяких звихнутих на нашій історії, ніхто не прийшов би. А тут викупляють зали наперед, бо це Орвелл, бачте. Ставлюся до нього так: "Нам би ваші клопоти". Хто жив за "совка", тому Орвелл смішний. Так, розумний дядько, вгадав усе. Але ми це пережили, а не він. І чого я повинен, як за одкровенням, іти туди. А це ж читачі переважно розкуповують квитки на виставу. Явно не знають, якою вона вийде, але купують, бо читали роман, і їм хочеться ще й почути в театрі. Це така потужна колоніальна ­аудиторія, яка завжди буде такою.

А якраз в останні роки нам і не потрібні Орвелл чи якісь сучасні його аналоги, бо в нас є свої автори. Які пишуть про те, що в нас зараз відбувається. Це наш феномен.

Чи є щось, що об'єднує всіх згаданих вами авторів?

— За останні майже 30 років історії нашої держави настав період, коли виросло покоління, наро­джене або на межі "совка" й незалежності, або прямо за неї. Нарешті здобулося на те, щоб артикульовано пояснити, що відбувалося з нами. Старші можуть добре пояснювати, але важливо, що говорять ті, за ким майбутнє.

Я відчув це дуже конкретно у збірці есеїв 32-річної Ірини Славінської "Мої запасні життя". Це книжка, в якій раптом зрозумів, що покоління змінилося. І що розказувати нинішньому анекдоти про Брежнєва буде незвично. Мені так — їм уже ні. Взагалі не беруся їм щось розказувати. Хочу їх слухати — це вже можна. А я краще помовчу.

Зараз ви читаєте новину «Видавничий ринок звільнився від чужих книжок». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути