"На всю хату одна книжка, та й то подарована"

—?Моє письмо нервове — тому що життя нагадувало лотерею, — каже львівський журналіст 49-річний Михайло Мишкало. 6 листопада у столичній книгарні "Є" презентує свій роман "Сторожі тротуару". Герої через скруту покидають Львів у 1990-ті. Їдуть на заробітки за кордон.

—?Ми могли втратити все. А могли виграти. Частина жінок, які виїхали, попали в рабство. А частина відчули себе там жінками. Знайома вийшла заміж за грека і стала власницею острова. Її вперше назвали Тетяною Іванівною. А в Україні вона була просто Танька, — продовжує Михайло Мишкало.

—?Коли заробітчанин поставить собі хату, як спортзал, і купить автомобіль, то вже не знає, що з собою робити. Бо цілі нема. На всю хату одна книжка, та й то подарована. Але найбільша трагедія — що діти з дип­ломами, здобутими на заробітчанські гроші батьків, теж їдуть за кордон, щоб там закручувати гайки й мити унітази.

Писав на основі розповідей друзів та власного досвіду. У 1990-ті письменник їздив до Польщі, Великої Британії, Сербії. Торгував на базарах, працював на будівництві, доглядав за дітьми.

—?Нас просто змило за кордон заробітчанством. Ми чомусь їхали з переконанням, що нас хтось там чекає. Там потрібні хокеїсти чи програмісти рівня Біла Ґейтса. Наше покоління втрачене, бо коли нам дали свободу — ми не були готові. Я працював на заводі "Полярон". За хвилину запізнення — відрахування від зарплати. А тут раптом — робіть що хочете. День народ може пити, ну три. Люди не знали, куди подітися, бо в них стало забагато вільного часу. Подалися на заробітки. Коли ми виїхали вперше до Польщі, прикордонник просто втомився переривати сумки. Від радості, що в нас не забрали на кордоні горілку, половину її ми просто випили. Іншого разу мені дали кульок із 17 тисячами доларів. Та у 1990-ті роки нас закатали б в асфальт за таку суму. Я спав на сидінні, а піді мною ті гроші, готівка. Це були часи, коли всі вибігали надвір дивитися курс долара.

У першому ряду сидять письменниця Оксана Забужко, телеведучі Мирослава Барчук і Роман Чайка. По черзі виходять ділитися спогадами.

—?Я своє відгаратала не помивачем унітазів, а викладачем у двох американських університетах. Але суті це не міняє, — каже 53-річна письменниця Оксана Забужко. — Бо я теж заробляла на квартиру в Києві. Зі страхом думаю, що буде, якщо в Північній Кореї раптом упаде диктатура. Всіх випустять із в'язниць: ідіть куди хочете. А вони поняття не мають, як цей світ влаштований. В тюремному укладі життя розплановане до сивої коси. І тут раптом — увесь світ ваш. Ну, тоді ми туди, де 150 сортів ковбаси, рвонемо. Чистий міф.

Книжка вийшла в київському видавництві "Комора", коштує 40 грн.

Жінка носила дитину 10 місяців

—?Після Михайлового надривного тексту згадала страшні історії, свідком яких була, — розповідає 45-річна телеведуча Мирослава Барчук на презентації книжки Михайла Мишкала. У 1990-ті вона жила в канадському Монреалі.

—?Я бачила випускників консерваторій, які чистили унітази. Знайомий анестезіолог емігрував у Монреаль. Виїхав із вагітною дружиною і двома дітьми. Їхали через Прагу, де в жінки почалися перейми. Чоловік уколом штучно зупинив пологи, щоб добратися до Монреаля. Жінка носила дитину 10 місяців. Немовля народилося. Тим часом Тарас не зміг підтвердити свою кваліфікацію як лікар-­анестезіолог. Пішов працювати у Монреалі медбратом у домі для старих. Професійна його амбіція не була задоволена, і він почав застосовувати свої знання на немовляті. Щоб пипка не випадала в дитини з рота, вдягнув їй маску. А щоб не купувати дорогих памперсів, прилаштував трубку, що вела у пляшечку. Одної ночі дитина зригнула, пипка не дала їй віддихатися і задушила мале.

×