П'ять років політтехнолог і журналіст 50-річний Володимир Бондаренко працював над книжкою про братів Кличків. Вона вийшла у столичному видавництві "Академія" накладом тисячу примірників. Це перше в Україні видання про життя братів-боксерів. Раніше були окремо про Віталія та про тренера чемпіонів.
— За місяць весь наклад розлетівся. Чимало примірників я передав своїм друзям у зону АТО на Донбасі. Збираємося друкувати другий наклад — три тисячі, — розповідає Володимир Бондаренко. — Матеріал збирав з усіх можливих відкритих джерел. Багато допомогли волонтери — перекладали публікації зарубіжних видань. Намагався побувати на поєдинках братів, зустрічався з їхніми родичами, друзями, сусідами. Спілкувався і з самими Кличками.
Чим вони схожі й різні?
— Віталій і Володя вразили насамперед своєю відданістю спорту. Це їх об'єднує. Віталій має більш рішучий і вольовий характер. Володимир — трохи м'якший і сентиментальніший. Пригадую, на похоронах їхнього батька Володимира Родіоновича Володя зронив сльозу, а Віталій до хрусту зводив щелепи. Старший брат мріє вручити молодшому нагороду, коли стане президентом України. А Володя захоплюється подорожами — хоче об'їхати весь світ.
Завдяки чому вони досягли успіхів у спорті?
— У них феноменально вольові характери. Це їм прищепили батьки. Обидва мають блискавичну реакцію і здатність тримати потужні удари. Віталій у 17 років на випускному вечорі сказав однокласникам, що стане чемпіоном світу з боксу. Над ним посміялися. Тоді скрізь гриміла слава Майкла Тайсона. А за кілька років Віталій виконав свою обіцянку. Під час поєдинків Кличків — один на рингу, а другий підтримує його в залі. Тож ментально кожен суперник змушений битися одразу з двома. Тому перемогти їх практично неможливо.
Головним вихователем був їхній батько Володимир Родіонович, учасник ліквідації наслідків на ЧАЕС. Генерал, льотчик, розвідник. Мені випала честь познайомитися з його бойовими побратимами. Розповідали, що якось він проїхав за кермом 500 кілометрів, щоб зустріти наших поранених бійців із миротворчої місії в Іраку.
Чи були курйози у спілкуванні з героями книжки?
— Якось у Київраді я здалеку побачив одного поважного працівника апарату, з яким хотів поговорити. Кинувся до нього й ненароком зачепив Віталія Кличка. "Ти мене ледве з ніг не збив, — усміхнувся Віталій. — Це навіть боксерам важко зробити. Куди летиш?" Коли я пояснив причину, він сказав, що поспішати до такої людини — свята справа. Я думав, він мені копняка дасть. Потім тиждень обходив його десятою дорогою. За кілька днів на якомусь блозі з'явилася замітка: "Шалений політолог ледве не закінчив кар'єру Віталія Кличка".
4 
1
Коментарі