Сьогодні, 12 травня, виповнюється 85 років народному художнику України, лауреату Національної премії України ім. Тараса Шевченка Івану Марчуку. Його виставки завжди мають шалену популярність. 2007 року художник потрапив до рейтингу 100 геніїв сучасності.
З нагоди ювілею Gazeta.ua зібрала спогади та найцікавіші висловлювання Івана Марчука.
Здійснилася моя заповітна мрія - бачу чергу на свою виставку. Зима, холодно, а люди на вулиці стоять. Що буду робити далі, не знаю. Може, втечу з України і картини заберу. Коли повертався сюди з-за океану, вірив, що це - інша країна. Вимріяна, за яку віддали життя мільйони людей. А вийшло, як-то кажуть, ніц. Гасаю по світу, думаю, де зупинитися. Бо в Україні немає місця для мене. Обіцяли зробити музей у Києві, навіть капсулу заклали. І всі про це вже забули. Були ще пропозиції в Тернополі, Каневі. Але до справи не дійшло. Тільки в моєму селі є невеличкий музей Івана Марчука. Що робити з картинами, де залишити. Була навіть думка вивезти на Майдан і все спалити. Якщо вони нікому не потрібні. Щоб нікому не дісталися.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Була думка вивезти на Майдан усі картини і спалити - Іван Марчук
Відкривав виставки в Азії, Африці, Європі. Малюю тільки українські краєвиди. Хоч був на п'ятьох континентах. Українська земля мене чарує досі. Вона не змінилася, хоча її і псують.
Не знаю, що таке натхнення. Я людина одержима і ненаситна. Живу за чорним календарем, без вихідних. Усі червоні дати викреслив. Щодня, о сьомій ранку, іду в майстерню. Здоровкаюся з двірниками, вони на мене дивляться – що за ненормальний? Що його жене? Я не хочу малювати. Я хочу побачити щось нове, свіже. А щоб побачити, треба намалювати. Те, що я зроблю, ніхто не зробить.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Художниця "оживляє" камені за допомогою акрилових фарб
Мене часто запитують, а як вигадую назви для картин. Дуже просто. Коли робота закінчена, дивлюся на неї, "спілкуюся" – і народжується назва.
Маю вже велику кількість робіт для доброго музею. Національний замалий для мене. А скільки в архівах ще знайшов фотографій. Давно забув, що в мене такі картини були. Сотні пейзажів. Де вони, куди вони поділися, невідомо. Бо я їх не продавав. А зараз роботи не хочу продавати, бо тішуся ними.
Малюю швидко. Якось у мене була китайська делегація, ходили по майстерні захоп¬лені. І один художник запитав, скільки часу витрачаю на картину. Кажу, десь тиждень. Замовк – я його вбив. Він думав, що десь рік. Але, якби я рік малював одну роботу, де я зробив би близько 5 тисяч картин. Одних пейзажів у мене понад 400. На виставці – 58, є ранні, яких я взагалі не виставляв.
Використовую власну техніку "пльонтанізм". Від слів "плести, переплітатися". В мене було три сестри. У суботу чи неділю мама мила їм волосся. Тоді не стригли, було довге. Цілий день цим займалися. Мама казала:"Ну запльонталося волосся, що не можна розчесати". Так само і в мене. На кожній картині запльонтані десятки кілометрів нитки. Моя технологія придумана восени, коли дивився на голі дерева, без листя. Бачив, як рисується графіка дерев на тлі неба. Це – фантастика, така краса. Думав: а як це зробити на полотні? Не хотів щіткою малювати, як усі, бо це вже пройшов. І на свою голову придумав власну техніку.
Такої країни ще світ не бачив. Система то є ланцюг. Президент Сингапуру казав: "Треба посадити трьох китів. Всі інші розбіжаться. І корупції не буде". У нас так не вийде. Бо всі кити між собою пов'язані. Є кити, підкити й котики. Попри це, Україна існуватиме й далі.
Ненавиджу дні, коли ти сидиш, як бовдур, а тобі люди дифірамби співають. Моє 80-річчя було саме таким. Після цього дожити до столітнього ювілею не хочу. Поставив собі планку — 99 років і 11 місяців.
ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ В ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІНТЕРВ'Ю ІВАНА МАРЧУКА:
Українська земля мене й досі чарує. Вона не змінилася, хоча її і псують
Україна – це могильник талантів. Тут не хочеться працювати
"Декого із жінок запрошую в гості. Хотів би, щоб якась тут і залишилася"
Іван Марчук у 1989 році змушений був емігрувати за кордон. Тривалий час жив у Австралії, Канаді та США, у 2001 році після теракту 11 вересня у Нью-Йорку повернувся до України. Написав близько 5000 картин. Провів понад 150 персональних і близько 50 колективних виставок. Ділить свою творчість на 12 циклів: "Голос моєї Душі", "Пейзаж", "Портрет", "Цвітіння", "Шевченкіана", "Кольорові прелюдії", "Нові експресії", "Натюрморт", "Біла Планета І", "Біла Планета ІІ", "Виходять мрії з берегів", "Погляд у Безмежність". Твори кожного циклу відрізняються за малярською манерою. Започаткував власний стиль – "пльонтанізм". Особливість авторської техніки полягає в нанесенні фарби тонкими кольоровими лініями, їх переплетінні під різними кутами, чим досягається ефект об'ємності і світіння.
3 
4880
Коментарі