Автор історичного нарису "Михайло Гаврилко: стеком і шаблею" Роман Коваль заявляє, що влада змушувала членів Шевченківського комітету віддати голоси за лояльних до неї митців.
- Цього року, кажуть, були сильні претенденти на здобуття Шевченківської премії. Зокрема в літературі. Чи когось Ви читали зі своїх опонентів?
- Ні. Я читаю тільки те, що стосується моєї теми. Це кримінальні справи на діячів Визвольного руху. Я не встигаю опанувати цей масив. Тому художня література мене – як документаліста – не дуже цікавить.
- Як Ви оцінювали шанси вашого роману здобути премію?
- Оцінював свої шанси такими, якими вони були, - великими. Хоча мені не сподобалося, що Василь Шкляр в інтерв'ю 5-му каналу 24 січня заявив, що моя книжка переможе, що я фаворит і не маю конкурентів. Виходить, наврочив. У 2-му турі в номінації "публіцистика" відсіялися майже всі мої суперники, залишився один російськомовний тележурналіст Андрій Цаплієнко. Він хлопець талановитий, але фільми його, по-перше, не зовсім про Україну, по-друге, створені на гроші олігарха Хорошковського, по-третє, російськомовні. Не думаю, що іменем Тараса Шевченка можна було все це освятити. Тому не дивно, що у фіналі я переміг Цаплієнка з рахунком 13:1. Але двох голосів мені не вистачило для того, щоб здобути премію.
Я чув від одного члена комітету, не хочу називати прізвище, що був тиск влади. Більшість членів Комітету збиралася віддати мені свій голос. І не дивно, бо моя книжка – про автора першої – і забутої! – шевченкіани, скульптора і вояка, якого більшовики спалили в топці паровозу. Напередодні 200-ліття Шевченка вона особливо актуальна. Я не боявся Цаплієнка, але я розумів, що може втрутитися влада. На мій творчий вечір 24 січня в Будинку вчених прийшла Ганна Герман. Я її не запрошував. Але видно, вона хотіла до процесу в той чи інший спосіб долучитися. Народний депутат України Юрій Сиротюк, виступаючи, кинув: "Всі, хто підтримують Януковича, - вороги України. В тому числі Ганна Герман, яка сидить у другому ряді". Вона мовчки продовжувала сидіти, а зал почав скандувати "Ганьба! Ганьба!..". Поділяю точку зору Юрія, але не впевнений, що творчий вечір – саме те місце, де влаштовують політичні бої.
- Це могло нашкодити?
- Думаю, швидше міг нашкодити регіонал Олександр Єфремов. 7 лютого Олесь Доній організував презентацію моєї книги в стінах Верховної Ради. Єфремов завжди виходить до журналістів о 12 годині. Це, так би мовити, його час. Але згідно з регламентом ВР України треба робити заявку. Він заявку не зробив. А зробив Доній. Так вийшло, що на один той самий час прийшов Єфремов, Симоненко і ми. Але офіційно час був наш. Виникла суперечка між Донієм і Єфремовим. Кажу: "Олесю, починаймо!". 15 хвилин тривала наша прес-конференція, яку в прямому ефірі транслював телеканал "Рада". А в цей час Єфремов, голова фракції, яка фактично керує Радою, тобто як би господар, змушений був слухати нас. Звичайно, це йому не сподобалося. Та ще й Олесь сказав у його присутності, що Донбас не тільки народжує таких як Янукович, Єфремов, але й таких як Дзюба, Світличний, Тихий, Коваль… Коли я виходив з тої конференції, наші погляди зустрілися. Я зрозумів, що цей хлопець почне діяти.
Один член Шевченківського комітету сказав мені, що влада почула мої оцінки першої особи, і тому вирішила не посилювати опозицію й шевченківським лауреатом. Влада відтягла у мене кілька голосів, яких мені й не вистачило для здобуття премії. Звичайно, це скандал, що не перемогла книжка про автора першої – і забутої – шевченкіани.
- Можете назвати людей, які передумали?
- Ні. Ця тема не виноситься за межі комітету. Інший член комітету сказав, що Борис Ілліч Олійник дивився на цих, хто не проголосував, і сумно хитав головою. За мою книжку проголосувало 13 членів комітету. Не вистачило двох голосів. Леонід Горлач переміг у номінації "література", я у номінації "публіцистика" лідирував. Офіційно було 5 премій. А дали три… Дехто з членів Шевченківського комітету наполягав на переголосуванні, але не відважилися.
- Як ви сприйняли поразку?
- Більше здивувався, ніж засмутився. Боротьба є боротьба. Та й чи поразка це? Головного я досягнув – ім'я Михайла Гаврилка повернулося в Україну, в нашу свідомість. Я бадьорий, як і раніше. Відновив роботу над своїми книжками. Зрештою, якоюсь мірою таке голосування спростило мені життя – якби я цю премію здобув, то виникло б наступне питання: як її брати з рук людини, яка нищить Україну?
- А якби отримали, як би вчинили в цій ситуації?
- Факт не відбувся, коментувати немає що. Але слід сказати, що до мене ще з січня надходили листи, зокрема від Союзу українок Отинії Стефанії Данилець - вона просила в жодному разі не брати приклад зі Шкляра і не відмовлятися від премії…
- Як Ви ставитеся до Шевченківської премії?
- З повагою, до членів комітету теж. Це визначні митці. Позаторік вони ж присудили премію Шкляру. Інша річ, що президент не підписав. Але це рішення відбулося. Думаю, Василь Шкляр свого часу отримає цю премію з інших рук, тому що рішення ухвалене і воно не скасоване.
- Але ж навіть Ваша ситуація показує, що присудження премії - непрозорий процес.
- Завжди вирішують справу антипатії, симпатії, зв'язки і лобіювання. Я чув краєм вуха, що в минулому навіть про хабарі йшлося…
- Казав Михайло Слабошпицький, що цього року держава заощадила на премії 520 тисяч гривень.
- Я не знаю, який там порядок. Може, кошти розподілили між трьома переможцями. Як я зрозумів, люди, що отримали премії, для влади не становлять загрози. Влада простежує, хто бореться з нею, а хто лояльний. Наскільки я розумію, цьогорічні лауреати лояльні, вони не брали участі в протистояннях з владою, публічно її не критикували. Після виборів до Верховної Ради України на з'їзді ВО "Свободи" я виступав дуже гостро щодо влади. Я знав, що це мені може нашкодити. Але свідомо на це йшов, бо мені не потрібна Шевченківська премія за рахунок неприпустимих компромісів. Хотів здобути її у відкритій боротьбі. Не хотів приховувати своїх поглядів і мрій. Не бажав себе змінювати задля перемоги у цьому почесному конкурсі.
- Якби отримали гроші, на щоб б ви їх витратили? Мали плани?
- Я планував 200 тисяч гривень віддати на пам'ятник Михайлові Гаврилку в Болехові. Там якраз бракує. Ми 200 тисяч зібрали, а 200 тисяч ще потрібно. Пам'ятник готовий. Тільки треба його "одягнути" було в граніт.
3 
4880
Коментарі
4