Німецький кінопродюсер Сімона Бауманн регулярно приїздить в Україну з 10 років. У Центрально-Східній Європі представляє компанію "German Films", яка підтримує німецьке кіно закордоном. Бауманн продюсувала документальну стрічку "Ходорковський" німецького режисера Кирила Туші, яка вийшла минулого року. На фестиваль "Молодість" продюсер приїхала проводити програму з міжнародного співвиробництва кіно.
- Чого шукаєте в Україні?
- У Росії 3 тис екранів на 145 млн населення. У Німеччині 4,5 тис - на 80 млн людей. На 48 млн українців - всього 300 екранів. За такої ситуації в тут ринку не може бути. Але не перестаємо шукати в Україні перспективні напрямки - випуск DVD чи будівництво кінотеатрів. Україна має потенціал у пост-виробництві. Тут є все з точки зору натури. На її ландшафті можна знімати що-завгодно. Ці послуги треба розвивати, поки тут ціни дешевші ніж у Росії і у нас. Великі кіностудії Україні не потрібні, бо вони є по цілому світі.
- Не втратили надію стосовно перспектив в Україні?
- Не втратила. Багато років великою проблемою була стара система фінансування кіно - якась незрозуміла держпідтримка радянського типу, після якої Міністерство культури володіє правами на стрічку. Це ніяк не клеїлося з ко-продукцією з іншою державою. Страшно згадати той паперовий геморой, який пережила під час зйомок фільму Олександра Міндадзе "В суботу" спільного виробництва Німеччини, України і Росії. Зараз зробили агентство з кінематографії. Це великий прогрес. Хоча і там поки не все ідеально. Принаймні структура розуміє своє завдання - підтримувати власне кіно, спільні проекти, молодих режисерів. Завжди звертаємося до них, і завжди отримуємо якусь відповідь або пропозицію.
- Зміни у державному менеджменті кіно позитивно відбиваються на якості і кількості кіновиробництва?
- Агентство працює два роки. Перші видимі результати можна чекати тільки за п'ять років. Поки пройшли перші конкурси пітчингів. Коли режисери дороблять ці фільми, тоді буде зрозуміло. Але фінансувати тільки виробництво сенсу немає. Треба так само вкладати у дистрибуцію, будувати кінотеатри, показувати по телебаченню, щоб кіно дійшло до глядача.
- Чим Німеччину може зацікавити спільне виробництво з Україною?
- Сильні режисери. Сергій Лозниця має у нас ім'я. Всі знають, що у нього є великі шанси потрапити у Канни чи на Берлінський кінофестиваль. Німеччина у нього буде вкладати гроші. Хоча його фільми ніколи не мали великого прокату і не матимуть. Це фестивальне авторське кіно, яке після фестивалів може потрапити до кількох кінотеатрів для вузького кола глядачів. Дуже важко подавати на ко-продукцію роботу режисера, який дебютує. Принаймні один його фільм має бути успішним. Також треба пам'ятати, що фільми національного спрямування не будуть цікаві міжнародній публіці. У Німеччині теж є таке кіно. 70% фільмів, які потрапляють у кінотеатри, будуть цікаві тільки нам. Контекст, жарти зможуть зрозуміють тільки німці. У нас не йдуть теми Другої світової війни. Їх було багато. Крім того молодь просто не дивиться такі картини. А головному глядачеві 51-25 років.
- Які перспективи у Німеччині фільму Дарії Онищенко "Істальгія"?
- Тут є дуже цікаве поєднання країн-виробників — Україна, Сербія і Німеччина. Фільм вийшов хорошим, але навряд чи потрапить до прокату у Німеччині.
2 
4880
Коментарі
1