Художник все життя малював котів

13

45 творів українського мистецтва кінця ХІХ - початку ХХ століття представили в експозиції "Помічник, супутник, друг" Національного художнього музею.

"Історично тварини відігравали велику роль у виживанні людини. Тому не дивно, що образ худоби посів таке велике місце в культурі: у віруваннях, легендах, забобонах, байках, - розповіла кураторка виставки Леся Толстова. - В такому міфологізованому вигляді свійські тварини проникають у мистецтво ХІХ століття, навіть реалізм. В цей час для мистецтва стають дуже важливими вираження філософських, національний, історичних ідей. Велику роль в цьому зіграли зображення тварин.
Спочатку ми хотіли розважити глядача, показати зображення собак і кішок в українському мистецтві XIX – початку ХХ століть. Виявилося, ця тема була непопулярною. Довелося доповнювати конями, волами, вівцями та іншими тваринами. Митців, які працювали виключно в анімалістичному жанрі, у нас не було. Зазвичай художники вводили тварин до пейзажного або побутового жанру. І кожен вид тварин набував на картинах особливого значення.

Воли та корови

 

У найбільш ранньому творі нашої експозиції, роботі "Пастушок" Василя Штернберга 1830-х, зображення корів є лише прикметою сільського життя, трактованому в ідилічному сенсі. Пізніше віл є символом важкої жертовної праці, терпіння на шляху до успіху і добробуту. Ці тварини були надійними помічниками в господарстві, де виступали тяглом у плузі.

 

У "Чумакові" 1850-х років Костянтина Трутовського вже підкреслена величезна роль, яку воли або бики відігравали у традиційному сільському господарстві. Художник торкається теми чумацтва. Воно мало вагу не тільки як ознака національної економіки, а й як явище культури. Якому присвячено багато зразків народної поезії. Чумакування було дуже популярним в ранньомодерний час. Майже в кожному українському селі були чумацькі родини. Їх незмінними помічниками були воли сірої української породи. Вони могли працювати в складних степових умовах до 10-12 годин на добу, перевозячи більше сотні пудів вантажу за один раз.

Сергій Васильківський на полотні "Чумацький Ромаданівський шлях" розгортає тему чумацької валки в історичній площині. В його час чумацтво з волами та возами відходить в минуле. Художник розуміє, що ця тема нарівні з козаччиною є ключовою для формування національної ідентичності українського народу.

 

Наприкінці ХІХ століття був злам традиційного світу з його способом життя, господарюванням, ставленням до землі, природи, тварини. Це ставило під загрозу самосвідомість українця. Для художників і митців початку ХХ століття образ України пов'язувався зі старими давніми традиціями. Це узагальнений образ як країни аграрної, щедрої, вільної, неспішної. Образ вола або бика є знаковим для української культури. З цією твариною - сумирною, повільною, працьовитою, але надзвичайно сильною і потенційно небезпечною - пов'язані тема національного гніту і спротиву. В етюдах Сергія Васильківського, Сергія Світославського, Миколи Самокиша віл виступає уособленням сили та потенційного спротиву, в його зображенні є щось тривожне і неспокійне.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українська художниця видряпує унікальні картини на яйцях

Бідність, економічна та правова безпорадність, самотня старість селян часто паралельно підсилюється образом немічної, хворої, або тяжко спрацьованої худоби. У творі Василя Стефаника "Шкода" розповідається про стару жінку та її корову, яка заслабла. І в кінці обидві боролися зі смертю. Зіставлення долі селянки із долею її корови бачимо і на полотні "В сутінки" одеського художника Киріака Костанді.

 

Протягом усього ХІХ століття образ вола як основного помічника українського селянина співіснує і зіставляється з національним ідеалом та характером людини - статечно неквапливої та працьовитої. На початку ХХ століття відбувається переоцінкою цінностей. Умами людей заволодіває ідея прогресу, бажання змін, модернізації. В цей час критик Микола Зеров починає знущатися з поетів, які орієнтуються на традиційні образи української поезії, називаючи їх сентиментальними квашами. Володимир Сосюра в біографічному романі "Четверта рота" з образом вола пов'язує негативну ідею - бідності, відсталості українського села. І протиставляє цьому повільному неповороткому волові прудкого коня із господарства німецьких колоністів, яких в часи юності Сосюри було дуже багато на його рідній Донеччині.

Коні

Їх образи - насамперед пов'язані з героїчним минулим, з темою війни, походів, сценами прощання, народним епосом. Особливість нашої виставки й в тому, що показуємо дуже якісні зразки живопису, які зазвичай перебувають у фондах і рідко потрапляють до експозиційних залів. Деякі з них спеціально відреставровані, а деякі, як етюд Миколи Самокиша з кіньми, експонуються вперше.

 

Ідея стрімкого руху, бажання змін і прогресу виражена в динамічних конях Миколи Самокиша. Художник більшу частину творчої енергії присвятив зображенню цих тварин, яких дуже любив. Миколу Самокиша, майстра батального та історичного жанру, називають "поетом коней". Як згадував сам художник: "Я любив дивитися на швидкий біг коня, і кінь у русі мені подобався більше, ніж мечі, списи і луки, і в малюнках придивлявся до зображень різного роду зброї. Так непомітно потяг до батального жанру заполонив мене..." Миколи Самокиш писав коней породи рисаків з натур, вмів зображувати їх в русі в будь-якому ракурсі.

Вівці

Зображення цих тварин в українському мистецтві ХІХ століття трапляється на тих полотнах, де художники намагаються опанувати реалістичну передачу безмежного простору. Степи з отарами зустрічаються у творах Володимира Орловського, його учня Сергія Васильківського. У пізній творчості останнього мотив овечої отари допомагає розкрити тему самотності людини наодинці з природою.

 

Сергій Світославський, київський художник і мандрівник, представлений у нас середньоазійським циклом, де замість овець зображує віслюків та верблюдів. Насправді віслюки були й в України. Як герої увійшли в байки, приказки. Але художники не звертали на них уваги, доки не виїжджали в Середню Азію. І там писали на картинах як атрибут східного життя. Так, Сергій Світославський мандрував на Близький Схід тричі, у пошуках нових вражень. Його захопив місцевий колорит, незвичайний побут і різноманітністю тваринного світу. Малював диких орлів, гірських кіз, верблюдів, отари овець, віслюків. Тварини є головними героями його творів, взаємодіють з людьми, передають буденність життя. В останню подорож, яка тривала близько року, Світославський поїхав не лише як художник, а й як дослідник місцевої фауни. Він був почесним членом відділення Всеросійського товариства захисту тварин. Чимало творів жертвував для благодійних аукціонів, сприяв розвитку новоствореного київського зоопарку, займався пошуком тварин. І з Середньої Азії доправляв екзотичних тварин до Києва власним коштом.

Гуси

 

У нашому мистецтві пов'язані з ліричними переживаннями, коханням. Типовою є картина Миколи Пимоненка "Гуси, додому!", на якій зображена жінка, що гонить гусей до свого подвір'я. Фактично це ілюстрація до народної пісні "Гиля, гиля, сірі гуси"

Зображення гусей також надає споглядального ладу пейзажним творам. Так художники - як Сергій Світославський та Киріак Костанді - висловлювали філософські ідеї єдності людини і природи. Цей мотив перегукується з українською поезією. До прикладу, поет Володимир Свідзінський з образом білих гусей пов'язує мотив передчуття зими.

Кури

 

При зображенні інтимного затишного домашнього простору жителів села або дачників, роль домашніх улюбленців часто відіграють ці свійські птахи. Цікаві паралелі цим творам і в літературі. У новелі Ольги Кобилянської "Некультурна" йдеться про своєрідну і незалежної вдачі гуцулку, якій курчата і цуценята замінюють дітей і родину.

Собаки та коти

 

Собаки в українському живописі та графіці ХІХ століття зустрічаються в пейзажах - вони пасуть отари овець, допомагають мисливцям на полюванні. На пізніших роботах їх зображення розкривають тему близькості людини та тварини, індивідуальної прив'язаності. Як повноправні герої художніх творів собаки й коти з'являються в українському мистецтві лише наприкінці ХІХ століття. Коли посилюється увага художників до індивідуального світу особистості, до міського побуту, психології міського жителя.

Центральною роботою тут є "Дівчинка з собакою" Олександра Мурашка. На ній написана двоюрідна племінниця художника Тетяна Язєва з сенбернаром. Сенбернари тоді був дуже популярні. Це повтор роботи нідерландського живописця. Зображення великих собак з дітьми мали попит в західноєвропейському мистецтві. Картина перегукується з манерою старих майстрів, нагадує "Інфанту Маргариту" Дієго Веласкеса.

 

Поруч – "Портрет чоловіка з собакою" Всеволода Максимовича. Як ми дізналися з документів, зображений його батько. На руках тримає маленьку собачку. Це білий шпіц, порода, яку дуже любила королева Вікторія. В Російську імперію їх привозили з Німеччини або з Британії. Ці шпіци, як і мопси, були дамськими улюбленцями. В європейській літературі ХІХ століття любов дам до маленьких собачок, часто висміються. Бо вони не приносять жодної користі в домашньому господарстві. А тут, на порозі ХХ століття, художник зображує дорослого чоловіка, який ніжно обіймає маленьку собачку. Звучить інше відношення до тварини, інтелігентність почуттів, який споріднено з нашим часом.

 

З іншого боку - котики Валер'яна Яблочкіна. Художник все життя малював тільки котів. Був сином петербурзького режисера, його молодша сестра Олександра – відомою актрисою. Приїхав зі Санкт-Петербурга до Києва у 1870-тих, зайшов до Миколи Мурашка в Київську рисувальну школу. Той запросив його на дачу, і Валер'ян залишився в цій гостинній родині на два роки. У Мурашка жило багато котів і кішок, тож художник мав великий вибір, кого малювати. А на його картині "Здобич", де змальований кіт із щигликом, відображена традиція в культурі трактування котів. З одного боку, кіт – символ домашнього затишку, а з іншого - хижак. Такий дуалізм простежується в літературі та фольклорі. Образ кота в українській романтичній літературі 19 столітті пов'язаний з чарами. У повісті Григорія Квітки-Основ'яненка "Конотопська відьма", головну відьму Явдоху Зубиху супроводжує чорний кіт. Водночас сірий котик, ніжний та ласкавий, є головним персонажем колискових.
Як писав в спогадах Микола Мурашко, Валер'ян Яблочкін був приємною, милою, артистичною людиною, але мав ваду – горб. Це його гнітило. Він іноді тікав з дому в бар, напивався. І починав буянити: "Чи знаєте, хто я? Рафаель котів". Звідти й пішло його прізвисько.

 

У якості тла, нанесеного на стіни зали експозиції, виступає картина харківського живописця Миколи Сергеєва "Навала зими". Писав вісім років, з 1901 по 1908. В його роботах завжди відчувається символічний підтекст. Тут зображений несподіваний прихід зими та є анімалістичний мотив - синички.

×