13 березня 1960 року народився Ю́рій Андрухо́вич, провідний український поет, прозаїк, есеїст, "Патріарх "Бу-Ба-Бу" (поетична група "Бурлеск-Балаган-Буфонада"). Присутність Андруховича в Івано-Франківську стала вагомим чинником ферментації так званого "станіславського феномену" та формування місцевого мистецького середовища. Творчість Андруховича має значний вплив на перебіг сьогоднішнього літературного процесу в Україні, з його іменем пов'язані перші факти неупередженого зацікавлення сучасною українською літературою на Заході.
До дня народження пропонуємо вам вибірку його цитат про книги, міста, секс, Росію, кохання, життя і смерть:
Усе, чого ми собі бажаємо, про що думаємо і чого сподіваємося, обов'язково з нами стається. Штука лише в тому, що завжди надто пізно і завжди якось не так
Прощання з молодістю не таке вже й трагічне, якщо слідом за нею починається зрілість.
Коли після сексу буває розмова, то швидше за все буває й любов.
Адже Росія ніколи і нізвідки не йде вся, її хоч трохи завжди лишається.
Б'ються тарілки, яких і без того в країні не вистачає. Розхлюпується бульйон. Касирка біжить довідатися, в чому справа. А справа в тому, що імперія подихає.
"Ніхто з нас до ладу не знає, що таке життя. Але найприкріше, що ми так само нічого не знаємо і про смерть".
Товариство завжди було інше, а вірші і вино все ті ж.
Ніколи не приходьте туди, де ви одного разу вмирали.
..світ цей занадто брутальний, аби можна було його змінити на краще за допомогою слів, але й занадто ніжний, аби щось у ньому змінити за допомогою куль. Тобто навпаки. Ну, ви самі розумієте.
Місце, в якому ви не бували, має ту перевагу, що його можна собі науявляти.
Тому Київ — це сукупність чужих ліжок у чужих помешканнях, і в них я провалювався найчастіше аж на світанку. Тобто в Києві мені було зазвичай не до сну. Половина ночей минула, наче в кузнях, у кухнях — тих, де пляшки спорожнюються, а попільнички наповнюються приблизно в однаковому ритмі. Я завжди був чиїмось гостем і це означало свято посиленого спілкування: іскри, зворушення, сперечання, артикуляцію, жестикуляцію. Тому Київ — це люди і кухні.
Моя кохана столице, ти стала напрочуд сексі, в мене на тебе абсолютний стояк.
Кохання - то велика дивовижність: там, де лише народжувалась ніжність, за хвильку може виникнути ніж.
Митці — люди талановиті, але здебільшого зіпсовані. Якщо не славою і грошима, то алкоголем.
Любов до джазу є однією з найпоширеніших симуляцій цього світу. Насправді на ньому є лише двоє-троє людей, здатних любити джаз.
Харків — це автентика. Це такий трагічний музей, де все можна помацати руками.
У своїх покараннях Росія завжди йде до кінця і навіть далі — вона вдирається в потойбічне. Ось уже триста років усі священики російської церкви зобов'язані проклинати Мазепу під час богослужінь у першу неділю великого посту. Це називається анафемою.
У мирний час мирних жителів як таких не існує. Іншими словами, для того, щоб стати мирним жителем, необхідно, аби у твоїй країні почалася війна. Інша необхідна передумова — ти повинен бути жінкою, стариком, дитиною або принаймні невійськовозобов'язаним чоловіком.
У Львові вбивали завжди. Але іноді в ньому вбивали масово. Насправді це легковажно-миле, кав'ярняно-кавове і пиволюбно-хмільне місто є жахною, закиданою людськими тілами ямою.
Коли на Різдво не випадає сніг, це значить, що нікому вже не потрібні докази існування Бога.
Адже коли серед ночі хтось каже іншому про місяць, то це означає їхню близькість, чи не так? Адже коли двоє дивляться знизу на місяць, то між ними виникає щось більше, вірно? Я ніколи не говорив би про місяць комусь, мені байдужому. Я ніколи не біг би услід за кимось, мені байдужим.
Напевно, це важливо: перш ніж рушаєш у лабіринти чужого й нового міста, посидіти з годинку над його мапою. Засвоїти цю форму, контури, обриси, тіло, серце, природу.
"Я письменник, а не дипломат. Тож дозволяю собі мову ненависті, але всіма силами намагаюся пильнувати, щоб вона не перемогла всі інші мови".
"Є в українців така ментальна риса - реалізовуватись у винятково тяжку, екстремальну хвилину через співчуття до ближнього, співпереживання, допомогу, самопожертву. Так було на Майдані і так тепер на війні. Ми ніколи не були такими стійкими, як тепер".
"Конфлікт на Донбасі - це насправді війна культур. Їхня називається "русский мир", а наша "Вільна європейська Україна". Тобто наш ідеал - свобода і вільнодумство, як воно і було споконвіку в українців".
Найкраща поезія міститься у пробілах між словами, а найкраща проза – виправлена й закреслена.
Книги – це безодня, дух – це безодня, людина – це безодня між безодень.
Деякі вірші не мають права бути написаними. Їх треба замовчати – хай болять вічно.
Поезія, як і джаз, мусить спричинюватися до оргазмів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Юрій Андрухович перекладе "Ромео і Джульєтту"
Цікаво, що
Найбільша книга Андруховича - "Лексикон інтимних міст". Критики назвали нове видання "автобіографічним атласом внутрішнього світу письменника". Автор розповів 111 історій про 111 міст, які йому довелося відвідати, в яких довелося пережити приємні й не дуже, але завжди унікальні інтимні — в широкому значенні цього слова — моменти. Це розташовані в алфавітному порядку за географічними назвами різножанрові тексти — від есеїв і оповідань до віршів у прозі. За словами автора, "доводиться багато їздити і цікаво було полічити, скільки до цього моменту я відвідав міст, відмінних від рідного. Тобто рідного Івано-Франківська в цій книжці не буде. Вийшов великий список. Подумав створити свою приватну енциклопедію. Виношував ідею з 2005-го, а за писання взявся 2008-го. Писав про кожне місто окремим файлом. Ніколи не складав їх докупи. Дописавши, я жахнувся: книжка буде під 600 сторінок. Взагалі не збирався писати такі товсті книжки".
Вірші Юрія Андруховича були покладені на музику такими гуртами, як "Мертвий Півень", "Плач Єремії", "Sіґал Sпожив Sпілка", "Знову за старе", "Karbido" (Польща) тощо.
Минулого року Юрій Андрухович отримав 35 тис. грн як переможець премії "Книга року Бі-Бі-Сі" за роман "Коханці Юстиції".
"Це книжка про брак довіри, про великих злочинців і судові помилки, — каже літературний критик і член журі 60-річна Віра Агеєва. — Містить вісім історій про злочинців, які жили в період від 1612-го до 1971 року. Дізнаємося про вбивцю Степана Бандери Богдана Сташинського, львівського студента Мирослава Січинського, який 1908-го застрелив намісника Галичини графа Потоцького, про розбійника Самійла Немирича. Письменника цікавить недосконалість правосуддя, шляхетні наміри грішників. Читач закриє книгу з певністю, що істина відносна".
Юрій Андрухович писав роман 27 років. Книжка "Коханці Юстиції" вийшла у видавництві "Меридіан Черновіц".
"Андрухович нагадує дороге вистояне вино, — говорить випусковий редактор Бі-Бі-Сі 38-річна Марта Шокало. — Десять років не писав нових романів, тому на книжку "Коханці Юстиції" довго чекали й прискіпливо її оцінювали. Це гарний роман, який легко читається. Отримувала справжнє задоволення від мови, образів, гумору. В'їлася в пам'ять історія про чоловіка, який кохав дружину і не хотів, щоб вона старіла. Пішов до мольфара, аби жінка весь час залишалася молодою. Але в результаті вона помолоділа аж до стану дитини".
2 
4880
Коментарі