Перший день фестивалю сучасного мистецтва Гогольfest відкрив київський андеґраудний театр-кабаре "Пральня". Програму "ЦеШо" створили з режисером Владом Троїцьким. У ній — українська і європейська поезія, пісні на гостросоціальні теми.
- Заспівали про модні іграшки-вертушки — спінери. Задаємо собі і людям питання щодо нових речей — чи вони цікаві й варті, щоби витрачати на них час. Маємо пісню про проблему спілкування у соціальних мережах, - каже учасниця Маруся Іонова. - Не кажемо, що хтось поганий — просто показуємо, що таке є. Що забагато в інтернеті зависаємо. Говоримо, що навіть кохання стає штучним — і нам вже складніше відрізняти вигадане від реального. Зазвичай слухачам під час пісні дуже смішно, а після неї буває навіть страшно. Кажуть, що певні проблеми на перший погляд їх особисто не стосуються, але думають: "О, то в мого сусіда така біда".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Купую помідори і віддаю тим, кому вони потрібні"
Театр "Пральня" існує 2 роки. Створили його п'ятеро випускників театрального університету Карпенка-Карого. Всі за фахом — актори-лялькарі. Грають на музичних інструментах.
- На прем'єрі програми "ЦеШо" у центрі сучасного мистецтва "Дах" випадково виграли в міжнародному конкурсі. Не знали, що це конкурс. Нікуди не подавались. Є група американців, які обирають на рік 2 країни і їздять ними у пошуках учасників. Цього року обрали Україну й Єгипет. Ходять на яскраві події й у незвичні театри. Претенденти не знають, коли прийде така комісія — з п'яти людей. Були у Львові, Одесі, Харкові й Києві. Побували на нашій виставі — і за місяць написали листа, що запрошують нас взяти участь у проекті Center Stage - культурний діалог між країнами. В маленьких і великих містах знайомлять американців з різними культурами світу. Плануємо тепер створювати новий пісенний альбом. Шукатимемо події, актуальні в США. Залежить від того, що відбуватиметься у країні, в світі і нашій душі, - продовжує Маруся Іонова.
Претенденти не знають, коли прийде така комісія з п'яти американців
- У вільний час виступаємо на вулиці в районі київського Подолу і в метро. Плекаємо в собі душу вуличного музиканта-волоцюги. Любимо адреналін. Коли граєш на вулиці — маєш свободу. Здатен впливати на людей. Відчуваємо в собі покликання грати для перехожих на різдвяні свята, день Театру й День Незалежності.
Завжди маємо "бої" з працівниками метрополітену
- На минуле Різдво грали в метро щедрівки, бо на вулиці було холодно. Завжди маємо "бої" з працівниками метрополітену. Чекаємо на реформу, коли в київському метро відведуть місце для музикантів. Кожне Різдво натрапляємо на ту саму чергову по станції. Кажемо, що даруємо людям настрій, вона нічого не може сказати — і кличе поліцію. Приїздять - ми співаємо. Кажуть: "Блін, як ви гарно співаєте!" - і їдуть. Тоді чергова наголошує на тому, що з неї знімуть премію і пропонує нам компенсувати їй 600 гривень. Але Різдво завжди перемагає — поліцейські не хочуть нас проганяти, а іноді й люди заступаються.
Назва театру "Пральня" підкреслює максималістське бачення учасників, які прагнуть очищувати своїм мистецтвом душі, серця людей. А також на поєднання несхожих речей. Об'єднали драматичний театр, театр ляльок, живу музику.
Коментарі