"Український народ йде попереду президента і нав'язує йому ініціативи". Таку думку в інтерв'ю журналу "Країна" висловив боєць батальйону "Золоті Ворота" 43-річний Валерій з позивним "Шульц".
"У 2014-му, коли ми йшли воювати, добровольці були різні - люди, які мали великі заводи і кинули все. Люди, які залишили в селах дружин та 4-5 дітей та пішли воювати. Без грошей та УБД. В усіх горіли очі і тоді в тому бардаку проглядалась якась реформа в армії. На сьогоднішній день це відчуття кудись зникло, тому що на авансцену повилазили з фаршу хробаки, яких, Порошенко, на жаль, не хоче бачити", - розповідає Валерій.
Боєць вважає, що якби не війна, Україна була би "калічним й другосортним придатком російської армії".
"Юдашкін шив би пальто для солдатів далекосхідного округу, а вони тупо дохли б від менінгіту. І було би приблизно так "Слухайте, а в Україні ж тепліше, давайте віддамо їм". І ми ходили б в цих пальтах тут". Вони розробили б якийсь автомат, який не стріляє і відправляли б його нам. А ця війна перевернула все. Я хочу ходити в американських берцах і носити англійський DPM (камуфляж - Gazeta.ua), але нашого виробництва. Тому що він зручний та практичний. Мені не потрібна російська фігня. Та російська тушонка, спресована ногами. Ця війна реінкарнація. Ми стали іншими", - зазначає Шульц.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Зараз повинні говорити військові, а у нас рулять бізнесмени" - кулеметник з Авдіївки
На думку Валерія, державна програма з допризивного виховання має бути зміненою, а не радянською.
"Приїжджаю додому, мені розповідають, що на конкурсі "Сокіл-Джура" на якому дітей навчають бойовій підготовці. Я коли побачив як діти марширують на площі і стоїть якийсь придурок воєнрук - мені хочеться блювати. Це нагадує Північну Корею і моє дитинство, коли на 23 лютого нас заставляли марширувати і співати військові пісні. Нахріна воно мені було потрібно? Я спеціально ходив з лівої ноги, плутав увесь клас і мене виганяли звідти. Краще займіться з дітьми підготовкою з парамедицини, умови виживання, спілкування, комунікація. Нас знову тягнуть в радянське минуле. Я хочу, щоб мій син ідеально знав медицину і міг в разі чого надати першу допомогу на вулиці. Я не хочу, щоб ми знову фарбували бордюри до приїзду губернатора Одеської області. Нехай він приїжджає і побачить кривий бордюр. А нам кажуть "Іван Іванович - важлива людина". Та пофіг. Нехай президент зверне зі своєї дороги і охорона його буде в паніці, але він побачить, що за цією дорогою немає асфальту. Я їду триста кілометрів з Рені до Одеси в такому пеклі й ж@пі, що боюсь відправляти туди свою дитину на змагання. Сиджу і молюся, хоч і не знаю молитви - повернеться дитина звідти чи ні. А Пєтя на вертольоті летить і йому два кілометри дороги роблять. Він що, дурна людина? Хіба він не жив в радянський період коли цією фігнею страждали?"
"Мені іноді шкода Петра Олексійовича. Я бачив його на Майдані. Як він звідти тікав, коли "Будинок профспілок" повинен був спалахнути. Хоча туди йшли дівчата, діти, бабусі. Він міг залишитись на сцені, не обов'язково було носити покришки. Хоча якби він приніс хоч одну покришку, його б вважали народним президентом. Він утік під приводом якоїсь зустрічі, а діти та дівчата залишились. Усі ризикували, бо їх могли завалити. А він прийшов на авансцену, заліз на броньовик, думав, що буде все як у Ющенка. "Я зараз п'ять років буду говорити: хлопці, ми разом". Всі: "Так, так, так". Хрін там. Суспільство дозріло, воно йде попереду президента та нав'язує йому ініціативи, а не навпаки. Він же бізнесмен. А бізнесмен таким бути не може. Йому це не подобається, тому що з'явився такий контингент, який каже: "Петю, ми чекати не будемо. Роби це і оце". І йому важко".
На думку Шульца, готових воювати людей "вбила структура", яка заважала це робити.
"А країна виявилась дуже войовничою, страшніше за Чечню. Багато людей хочуть воювати, але більшість не хоче у ЗСУ. Бо це с@ань радянського періоду зараз.Не хочуть зв'язуватись з МВС, бо там половина шахраїв, які отримують медалі. Ми кидаємось людьми. "Хочеш воювати? Іди охороняй суддів у Києві". Я не хочу охороняти суддів під час війни. Я не заради цього пішов, щоб моя дитина без мене зростала. Я хочу бути тут корисним. Не важливо, чим займаючись: готуючи їсти чи сидячи в окопах. А твій поклик намагаються перекрутити на 360 градусів: "Та ні, хлопче, ти повинен піти разом з "Беркутом" у готель і віджати його".
Багато людей готові воювати. Але вони не хочуть зв'язуватись зі структурою. Контракт до закінчення особливого періоду. А який це період? Ми вже ржемо тут. "Йшов 2150-й рік, з нами довгожитель Микола Петрович, який пробув на війні 85 років. У якого не закінчився період, він втратив родину, всі померли або пішли на пенсію". Тих, хто йшов воювати у 2014-му, викидали як кошенят. "Пішов звідси, ти нам не потрібний". Система збила той потік людей, який був готовий битись. Дехто б пішов, але основна маса досі воює тут вже третій рік. Майже у кожному батальйоні є той стрижень людей, які від початку тут", - каже боєць.
Шульц впевнений, що достойних офіцерів майже не залишилось.
"Рідкість, коли комбат сидіть зі своїми в окопах і в цей же час вирішує їх питання у Києві. Бійці - нове покоління чудових людей. А офіцерського складу такого немає. Вони сидять у 100 км на валізах і чекають, коли почнуть косити їх солдатів, щоб звалити. У них вже готові історії про героїчні подвиги. Як брали міста, хоч вони і не намагались туди заїхати. Такий офіцер хоче розказувати онукам про свої подвиги. Але він не думає, що потім хтось із солдатів повернеться і скаже йому: "А я вижив. Давай посадимо твоїх онуків і розкажемо, як дідусь воював. Що дідусь тупо крав гуманітарку у людей, які останнє з себе знімали". Дідусь отримав нагородний пістолет та медалі, зрадивши солдат, кинувши їх на передовій та втікши".
2 
25817
Коментарі
2