"Можемо більше постачати в ЄС. Війна пришвидшує переорієнтацію ринків" – Олег Нів'євський

По врожаю приблизно на відсотків 30 менше, ніж минулого року. Пшениці торік було 33 мільйони, цього– 18-19. По інших культурах трошки менше. Це гарний результат, враховуючи теперішню ситуацію. Експортних залишків буде близько 30 мільйонів. Тобто досить непоганий результат.

Не було б війни, було б значно краще. Можна пропорційно це збільшити. У Росії очікують цього року рекордний врожай. За тих умов у нас, напевно, теж був би чи не рекордний. А, може, як і минулого року. А тоді він, насправді, був рекордний, якого не було за всю історію України.

 

Відкритий експорт на повну потужність. Тобто повністю розблокувати порти, щоб можна було вивозити збіжжя. Нинішня ситуація – це прямий наслідок того, що логістика у нас подорожчала у чотири рази. Великий тиск внутрішньої пропозиції, бо у нас дуже багато цієї сировини – зернових. Тому є великий тиск на внутрішню ціну. І виходить так, що експортні ціни злетіли вгору, а внутрішні закупівельні впали. Тому така не дуже приємна ситуація для виробників. А вихід – треба, щоб наші експортували. Тоді і ціни будуть близькі до світових і зростатимуть далі.

Можна трошки зарадити, збільшуючи вивіз через західні кордони. Але не все можна вивезти – близько 20 відсотків того, що потрібно. І плюс – ця логістика дорожча. Чим вона дорожча, тим менше отримують сільгоспвиробники.

Ніяк. Те, що ми не можемо вивезти, залишається в Україні.

І наступного. У нас території однієї-двох областей достатньо, щоб прогодувати всю Україну. Якщо штучно голоду не роблять, то ніколи його б не було. Було тільки два-три епізоди, але це зробили руками "товаріщей" з Росії.

Продовольча безпека складається з двох компонентів. Перший – наявність продовольства в країні, другий – це доходи населення, які дозволяють купити. Якщо з доступністю у нас проблем немає, то з доходами є. Економіка скоротиться у два рази до кінця року. Тобто станемо біднішими у два рази. Зараз рахуємо індекс продовольчої доступності – він враховує ціни в Україні і доходи споживачів. Індекс впав на 40 відсотків. Зарплати вистачає на меншу кількість продовольства. В цьому плані ситуація із продовольчою безпекою погіршилася. Але це не означає, що вона катострофічна.

На експорті - ніяк. Будуть вивозити все одно. Дорожче просто коштуватиме логістика. Виробники отримають меншу ціну. Може статися, що додаткові 70 відсотків на постачання примусять виробника не продавати. Йому це може бути вигідніше. Тоді зменшиться експорт.

Говорив із знайомим фермерами – вони цього року вирішили не сіяти озимі. Ніхто не впевнений, що вони зможуть це вивезти. Для економіки це означатиме, що виробники отримуватимуть нижчі ціни, а споживачі – вищі. Ми платитимемо більше. Це мінус для економіки. Бо транспорт – це обслуговуюча галузь. Укрзалізниця - це державний монополіст. Обережніше треба ставитися до таких ситуацій. Багато зруйновано активів, менший товарообіг. Але неправильно зараз фінансувати відновлення інфраструктури за рахунок підвищення тарифів. Простіше було б апелювати до донорів. Можливості, щоб через заморожені російські активи можна було заводити гроші на відновлення інфраструктури. Зараз зменшилася вантажна база, і логічно було б зменшувати ціну. Тому що коли ціна підніметься, то вантажна база буде ще меншою. Тобто виходить нелогічно.

Можемо. Але питання, що це за центри. Тому що якість зерна теж важлива. Хто заплатить за підтримання зберігання – підсушку, вологість, провітрювання? Якщо це сучасний сілосат. Якщо це звичайні рукава типу аргентинських – то не знаю, скільки там можна зберігати. Чи протримаються вони рік?

Якщо зараз подивитися на світові ціни на зерно, то вони пішли вниз і наблизилися до передвоєнних часів. Це означає, що ринок доволі оптимістично дивиться на пропозицію пшениці. Це можна пов'язати з тим, що ринок вірить у відкриття наших портів. Можливо, це і так. Хоча я трохи песимістично на це дивлюся. Тому що росіяни зараз не можуть захопити південь і бомблять Миколаїв та зернові термінали. Таке ж робитимуть і з одеськими, чорноморськими. Ідея у них в тому, щоб обезкровити економіку України.

Це довгостроковий процес відшкодування збитків, які можна стягувати з Росії. Головне зараз – це все документувати.

Відновлення галузі потребуватиме щонайменше два-три роки. Це кажуть самі фермери.

Переважна більшість – це південь. Огірки, помідори, кавуни, цибуля - все звідти. І це буде важко зараз поповнити моментально. Буде імпорт з інших країн. Але регіон, який це виробляв, втратить дуже сильно. Це буде серйозний удар. А в структурі виробництва в аграрному секторі овочівництво небагато займало насправді. Це не критична цифра для всього сектору. Боляче, але не критично.

Ціни на овочі виростуть.

На двійку. Тобто доволі погано. Ми дуже залежимо від експорту зернових. Ні зернові зараз не можна вивезти, ні олію. Це серйозний удар по аграрній галузі. Я очікую, що буде багато банкрутств восени. З іншого боку, нас може врятувати малий сектор. Одноосібники, які виробляють до 40 відсотків. Вони менше залежать від експорту. Але виробляють багато. Це може стати спасінням сектору. А для них – це потенціал для розвитку.

Я б тут навів два-три аргументи. Перший – їх більше 100 у світі, але їх ефективність доволі неоднозначна. Вони ніби й можуть існувати. Але коли основний акцент робиться на податкові пільги – ця історія, скоріше за все, буде неуспішна. Бо податкові пільги – це завжди шлях до отримання вигоди. Дослідження говорять, що успіх там химерний.

Другий факт – це не повторює наш досвід. У нас не було жодного успішного прикладу створення індустріального парку чи спеціальної зони. Тому що весь час йшлося про пільги.

Третій момент – чому робити тільки окремі регіони такими зонами? Чому вся Україна не може бути індустріальним парком? Коли надають пільги окремим територіям, то завжди виникне бажання скористатися такими речами тим, хто управляє цими зона чи парками і дає доступ до них. Краще фокусуватися на речах, які необхідні всьому бізнесу. Їм потрібно зменшувати податкове та регуляторне навантаження. Щоб всюди діяло адекватне правове поле.

Можливо. Але якщо є бажання створювати парки, то треба одразу відсікати цю податкову категорію. Лише забезпечити ці території інфраструктурою – електрикою, комунальним сполученням, підїздними шляхами. А не давати якісь пільги по податку на прибуток, земельному податку. Є цікава штука – хто працює в такому парку, має право на пільгу по земельному податку, тобто місцевому. З іншого боку, матимемо менше місцевих податків – за рахунок чого громади розвиватимуться? Зменшення земельного податку – це значить, що громади матимуть менше грошей на розвиток. Якщо хочете ці парки робити, то виділіть майданчик, підведіть інфраструктуру і все. Це вже добре, якщо для бізнесу це зроблять за рахунок бюджету чи донорів.

Багато хто експортував агропродукцію. А імпортні квоти заважали. Можна було би більше постачати в ЄС. Варто дивитися на це у проєкції кількох років.

Дивіться, що у нас вимальовується. Росію, на жаль, ми нікуди не подінемо. Вони нас постійно тероризуватимуть. За опитуванням Левада-центру – більше половини росіян підтримують війну. У них з мозком не все в порядку. Ризики серйозні – на роки. Морем буде ризиковано возити все. Попередня структура виробництва, яка у нас була, зміниться у бік більшої диверсифікації продукції. Якщо брати агропродовольчу сферу, то буде менше зерна, олії. А матимемо більше продукції із більшою доданою вартістю, переробленої, яку можуть купувати в ЄС. Тому що ринок там багатий. Все, що робиться у контексті лібералізації із ЄС, – це супер для нас. Це можливість виробляти і туди продавати. Діватися просто немає куди. Менше сіятимуть озимі, пройде рік – ризик нікуди не піде. Будуть діяти на те, щоб нові сектори для себе відкривати. Цей процес був до війни. Виробники всі потихеньку пробували щось. Мій дядько розповідає, що щороку збільшували площу під лохину. Посадили пару соток, наступного року гектар, наступного – п'ять. І це непоодинокі випадки. У селі картоплі менше садять, а більше малини, наприклад. Те, що зробили з нами росіяни, пришвидшить цей процес. Цю продукцію зможемо продавати в ЄС.

Така ситуація, як у нас – це час прокинутися і подумати над можливостями. Тим більше зараз – із великою допомогою, яку ми отримуємо від Європи та світу. Починається все з кваліфікації кадрів, реформування освіти. Будь-яких реформ із налагодження інвестиційного клімату. Чим він у нас гірший, тим менше у нас буде можливостей отримати свій Mercedes або Starlink. Максимально потрібно лібералізувати законодавство, щоб сюди бізнесу було вигідніше приходити. Війна – це ризик на роки. Всі будуть його враховувати при рішенні, де розмістити бізнес – в Польщі чи в Україні. Тому маємо компенсувати кращими умовами. Зараз можливо неможливе. Потрібна лібералізація митного законодавства, бо на митниці жах. Люди стоять по десять днів, щоб завезти вантажівку із гуманітарною допомогою. Митниця ще до війни працювала вкрай погано. А зараз ми бачимо, де це вилазить. Тому потрібно, щоб політики максимально брали на себе відповідальність у таких питаннях.

Є. Та сама агропродовольча продукція. Її можна у більшій кількості експортувати. Принаймні зараз сировина, більше ми нічого не навчилися виробляти. Інші типи продукції – лінійка була непогана до війни. Але для нас Європа – це потенційний ринок збуту. Як ми ним скористаємося – від нас залежить.

Потрібно пропонувати Європі меседжі. Давати сигнали, що ми хочемо робити. І на це все просити допомоги. Військова допомога йде і буде більша. А в частині виробництва – потрібно пропонувати плани. Не побудувати завод, а більше ринкові речі. Щось конкретне зараз важко запропонувати. Була дискусія як налагодити виробництво з більшою доданою вартістю. Не варто пропонувати виробляти яблука чи груші, йогурти. Краще пропонувати рамку, в якій бізнес шукатиме можливості для виробництва. Коли є підтримка і виробники самі вибирають, в залежності від ситуації, яку продукцію їм випускати. Вони вироблятимуть товари із вищою доданою вартістю, буде підтримка держави, але вона не виступатиме у ролі всезнайки – яка знає, що потрібно робити. Бо у держави просто немає таких знань і прогнозів. У цьому напрямку потрібно більше рухатися.

У нас немає великого простору для маневрів. Є підписана асоціація з ЄС. Там чітко прописані речі, які нам потрібно зробити у частині ринкової інтеграції. А у кандидастві будуть ще. Гармонізація із ЄС передбачає лібералізацію, тобто спільний ринок і гармонізацію законодавства у різних сферах. Ті ж самі санітарні заходи, політика щодо конкуренції. Чим більше інтеграції – тим краще. У нас населення багато, але купівельна спроможність невелика. Для населення це також ринок праці і можливість. Мобільність дуже важлива для економіки України.

Треба війну спочатку виграти. А це дорога штука. Вона на всіх впливає. Реальність нас починає накривати – у частині доходів, економічного розвитку, збитків. Але війна – це також і можливості. У частині реформ, змін економічної політики, переорієнтації виробництва. Багато хто отримує прибутки із зміни ставлення до країни, до власної ролі, лідерства, щоб вести за собою людей. Цей досвід у нас буде неоціненний. Хто зумів перелаштувати себе, щоб використовувати цей час як можливість, на таких людях будуватиметься майбутнє України. А щодо економіки – вона вдвічі скоротиться. Не бачу тут позитивного. А з іншого боку, кадидаство у ЄС – це теж гарний промінь. Це можливість, про яку ми не мріяли. Як ми скористаємося – то інше питання.