"Щомісяця платимо 3,5 тисячі доларів за інтернет. Вистачає на листи і скайп" - як робиться українська наука на полюсі

5

Нам вперше за історію станції виділили повноцінне фінансування. Досі не можу в це повірити. Це заслуга міністрів фінансів і освіти, - говорить Євген. - Щоб направити на рік мінімальну зимувальну групу, плюс пальне і харчі, потрібен щонайменше мільйон доларів. Щомісяця платимо 3,5 тисячі доларів за 10 гігабайтів інтернет-трафіку для станції. Цього вистачає на листування та спілкування у скайпі. Порівняно з минулорічною ситуацією – це вже прорив, бо було пів-гігабайта. Могли дозволити раз на тиждень текстові мейли туди і раз на тиждень – звідти.

Ні. За учасниками експедиції зберігається базова зарплата по місцю роботи. У науковців це – 4-5 тисячі гривень. За перебування на станції додаються добові – 720 гривень на добу. З вираховуванням податків виходить доларів 800 у місяць. Навіть у білорусів вище – 1-1,2 тисячі доларів. У поляків 2-2,5 тисячі євро.

З одного боку, такі зарплати – сумно і ганебно. З іншого – це відсікає людей, які женуться за грошима. Лишаються ідеалісти та романтики науки.

Прорив у тому, що в бюджет вперше за 22 роки заклали кошти на ремонт і модернізацію станції.

Всі системи життєзабезпечення з британських часів. Дизельно-генераторні установки, які забезпечують її енергією, 1980 року. Я тоді пішов у перший клас.

Все, що не робиться, все на краще. Росія після розвалу Союзу "по-братські" віджала собі всі 12 радянських станцій. Ми просили одну-дві. Якби віддала, вони з нашим фінансуванням уже давно розвалилися б по гвинтиках. Від британців ми дістали розумно і якісно побудовану станцію. Тому вона досі стоїть. Та й самі полярники берегли її, "шаманили" своїми головами та руками.

 

На Заході мені було би соромно цим пишатися. Ми припинили дискримінацію жінок. Їх 20 років не пускали на станцію. Вже у сезонному загоні 2018 побувала біологиня Оксана Савенко. Скоро поїде на зимівлю. Зараз на два місяці відправили чотирьох дівчат. Наступної зимівлі лікарем буде жінка. Раніше волонтерила на фронті.

2001 року у нас не стало в Антарктиці флоту. Усі 36 суден або згнили, або були дешево розпродані. Сезонники майже перестали їздити. Все стало зводитися лише до роботи зимового загону. А ми за цей час вперше відправили повноцінний сезонний загін – 26 людей на два місяці. Вони на човнах мотаються по навколишніх островах і збирають зразки гірських порід, ґрунтів, живих організмів. Їх для досліджень замовляють наші університети та інститути.

Поки ходили наші кораблі, дослідження проводили не лише на станції "Академік Вернадський", а й у Південному океані. Цього сезону ми почали відновлювати нашу океанографію. Поки нема наукового судна, використовуємо український риболовецький траулер. Він займається видобутком антарктичної креветки – криля.

Траулер обладнали під частково науковий. Там завжди один з наших співробітників збирає океанографічні дані. В листопаді-грудні нас там працювала ціла команда з дев'яти осіб. Але це 5 відсотків того, що реально треба.

Так. 25 грудня повернувся. Був п'ять тижнів. Це моє перше знайомство з Антарктикою вживу. В експедиції досліджував проблему з крилем.

Ринок продуктів з криля стрімко зростає, бо він містить багато поліненасичених жирних кислот. Їх у дієтології вважають чудодійними. Тільки шість країн зберегли технології вилову криля в Антарктиці. Серед них Україна.

І тут лобами зіткнулися природоохоронці та рибопромисловики. Перші кажуть, що криля ловлять багато. Якщо так триватиме далі, китам і тюленям не буде чим харчуватися. Точка зору других - криля неміряно, і він ніколи не переведеться. Поки це дискусія без аргументів з жодних сторін, ніхто не оперує цифрами. Слово має сказати наука.

Раніше Центр займався практично лиш логістикою до станції. Всі наукові роботи виконували інші науково-дослідні інститути та університети. З цього року частину досліджень ми робимо власноруч. Запросили науковців, молодих дослідників, які після навчання за кордоном повернулися в Україну, володіють західними методиками.

Антарктидою. У нас в науці залишилися дві категорії людей. Перші – повні нещастя, які в науці нічого собою не являють, але і на іншу роботу їх ніхто не візьме. Отримують соціальну допомогу під виглядом зарплатні і ганяють в інституті чайки. Другі – божевільні фанатики, які поза наукою себе не бачать. Ще й хочуть реалізуватися вдома. Хоч цілком могли би бути успішними в інших сферах, або як науковці - в інших країнах. Для цих людей Антарктида є потужним магнітом. Вона дає можливість брати участь у міжнародних проектах, але лишатися українським вченим.

Читайте також: Автостопом в Антарктиду: АТОвці знімуть фільм про українських полярників

Звідти поступає багато інформації про стан навколишнього середовища, щоб ми тут схаменулися. Проблему з озоновим шаром вперше виявили на нашій станції ще за британців. Тепер ми несемо вахту "вартових озонового шару". Інформуємо світ, чи допомагають докладені за останні роки величезні зусилля відновленню озону в атмосфері.

Цього року за участі наших науковців вперше визначатимуть накопичення стійких органічних забруднювачів, які приплили з інших континентів – пестициди, антибіотики, продукти фармакологічної промисловості. Якщо у воді їх мало, то у водоростях вже більше, а в рачках – ще більше. А у рибі стільки, що це може впливати і на людину, яка її їстиме. Тобто, ми гадимо тут, але насичуємо шкідливими елементами не лише наше Чорне море, а й світовий Океан. Наші дослідження можуть мати політичні наслідки – за їхніми результатами ЄС може заборонити виготовляти ряд особливо шкідливих речовин.

Кліматичні зміни на Вернадського відчуваються вживу. За час спостережень середня річна температура зросла на три градуси. Ніби незначні зміни. Але зміна на три градуси – це якби у Фінляндії став український клімат.

Вивчаємо закислення океану. Багато з морських організмів живуть у мушлях або мають твердий скелет. Якщо кислотність води вища за стандартну, тіло починає розчинятися, стає м'якшим. Раковинки і скелети важче будувати. На проблему звернули увагу останні 10 років. Вона дуже серйозна.

Антарктиду відкрили всього 200 років тому. Тому один з кайфів, коли потрапляєш туди, що ти у куточку планети, який людство найменше встигло загадити. І це відчувається. Звірі та птахи просто не бояться людей, бо не розуміють, чому їх боятися.