Столичний лікар-отоларинголог 49-річний Віктор Писаренко понад дев'ять років хворіє на хронічний мієлолейкоз — різновид раку крові. Влітку 2003-го зненацька став гіперактивний.
— Було дуже багато енергії. Просто літав. Схуд за два місяці на 20 кілограмів. Але не зважав. Ходив на роботу, працював на дачі. З родиною поїхав на море у Крим. І там у мене з'явилися лейкемоїди на стегні. Це коли шкіра починає підніматися та рости, як гриб. Синці утворювались від будь якого дотику. Їду, руку в машині поклав на дверцята — синець до ліктя. Доторкнулись до плеча — усе посиніло.
На морі Віктор мав постійну температуру 37,2. Став відчувати слабкість і втому. У нього боліла голова, сильно пітнів.
На морі 10 днів добув. Приїхав на роботу, здав аналізи. Того ж дня зателефонували з лабораторії і сказали терміново їхати до них. Подивився на аналіз крові, а там 78 тисяч лейкоцитів при нормі 10 тисяч. Звернувся до друга-хірурга, показав аналіз. Тільки прізвище загорнув, щоб не побачив. Він подивився: "З таким аналізом не живуть". Кажу: "Я живу." Наступного дня був у гематолога в Запоріжжі. Мені сказали, що ситуація складна. Хвороба прогресує дуже швидко. Буквально через день було вже більше 160 тисяч лейкоцитів, на третій — 230 тисяч. Мене поклали в лікарню та приписали курс хіміотерапії.
Віктор Писаренко працював завідувачем ЛОР-відділення у Петропавлівській райлікарні на Дніпропетровщини. Понад півтора року приймав препарати, що полегшували симптоми хвороби. Шукав за кордоном ефективнішого лікування.
— Препарати діяти перестали. Температура була постійно, дуже сильна слабкість. Я їздив до різних гематологів. У Франції сказали, що мають нещодавно розроблений препарат, але коштує він дуже дорого.
Родина продала все майно й переїхала в Київ, щоб Віктор міг отримувати лікування. Він почав приймати ліки з максимальної дози.
— За два місяці став не просто ходити, а бігати. В Україні препарат коштує щонайменше 20 тисяч гривень. Це на місяць. Пацієнти отримують його безкоштовно за державною програмою. Терапія пожиттєва. Хто не лікується, вмирає за два-три роки.
40-річний киянин Евген Кривицький п'ять років має таку саму недугу. Виявив її випадково.
— Працював на флоті штурманом на контейнеровозах. Перед виходом в останній рейс здав аналізи, — розповідає чоловік. Виглядає здоровим, але блідий. — Мені кажуть: "Забагато лейкоцитів". Не повірив, бо почувався добре. Чотири рази перездавав аналізи. В інституті гематології поставили діагноз мієлолекоз. Лікар мене заспокоїв і сказав, що є лікування. Наступного дня я почав приймати гідреа, препарат старого покоління. Дає 15 відсотків виживання. За кілька місяців з'явилися слабкість і температура. Сильно втомлювався. Кілька годин працюєш, а відчуття таке, ніби пробіг 20 кілометрів. Нічого не міг робити, тільки спав.
Покинув роботу на флоті, бо кожні два місяці мусив лягати на обстеження. Через півтора року від початку хвороби почав приймати новий препарат. Зараз працює програмістом.
— Шкода, що є хворі, які живуть у селах і лікуються травками та народними методами. Вони помирають. Наприкінці грудня були перебої з постачанням препарату. Місяць не приймав і знов з'явилися слабкість і температура. Зараз почуваюсь цілком здоровим.
Мієлолейкоз називають раком молодих
В Україні живуть 2500 хворих на хронічний мієлолейкоз людей. Недугу називають раком молодих, бо буває у людей віком від 25 до 45 років.
— Через збій у хромосомі організм починає продукувати лейкоцити. Кістковий мозок не отримує сигналів, що їх уже достатньо, й вони множаться в геометричній прогресії. Діватися лейкоцитам нікуди, і вони формуються в ракові клітини, — каже Віктор Писаренко, голова Асоціації хворих на мієлолейкоз.
На початку недуги хворі мають сильну втому і зниження працездатності. Болить голова. Постійно підвищена температура. Згодом хвороба вражає селезінку та печінку. Знижується імунітет. Наостанок з'являються злоякісні пухлини. За три-шість місяців можуть померти.
3 
1
Коментарі
2