Якось малою Ірина Бугримова побачила в батька книжку з левом на обкладинці. Називалася "Або Цезар, або ніхто!".
— Це про левів? — запитала.
— Ні, про знаменитого римського полководця Гая Юлія Цезаря.
— Тоді чому лев?
— Бо цей полководець був відважний, незалежний і гордий, як цар звірів — лев.
Увечері вона намалювала у своєму альбомі дівчинку, яка кружляла цирковим манежем на коні. І підписала малюнок: "Або Бугримова, або ніхто!".
Харківський ветеринар Микола Бугримов — батько трьох доньок — усе життя мріяв про сина. Тому третю дитину — Ірину — від народження став виховувати як хлопця. Її вдягали у штани та сорочки, навчали їздити верхи.
— У мене рано проявився твердий, рішучий характер, — згадувала Бугримова. — Я була смілива і спритна, верховодила гуртом хлоп"ят. Як і хлопчисько, тримала на горищі голубів. Свистіла і ганяла зграю.
Із дитинства Ірина звикла бути в центрі уваги. У квартирі Бугримових на розі вулиць Мироносицької та Басейної збиралася вся харківська інтелігенція: музиканти, художники, лікарі. Другом родини був художник Іван Айвазовський.
Ірина успішно закінчила балетну школу. Вступила до студії при Харківському оперному театрі, брала участь у спектаклях. Підлітком допомагала батькові на операціях. Той уже сподівався, що з доньки вийде вправний хірург. Однак Ірина захопилася спортом, мріяла стати каскадером. Бігала, стрибала, штовхала ядро, грала в хокей, ганяла Харковом на мотоциклі. Стала чемпіонкою України відразу в декількох видах спорту, посідала перші місця на всерадянських спартакіадах.
Якось на стадіоні Ірина познайомилася зі спортсменом і мотоциклістом 35-річним Олександром Буслаєвим. 1929-го вони побралися. А невдовзі вигадали цирковий атракціон "Літаючі санчата". Директор Харківського цирку дозволив їм тренуватися на манежі вночі. Видав аванс на устаткування, а костюми й музику подружжя організувало само. Робота над номером тривала півтора року. У грудні 1931-го відбулася прем"єра в Києві. Номер мав неймовірний успіх. Ірині цього було замало. Вона купила коня та зробила новий атракціон "Вища школа верхової їзди".
1937-го на гастролях у Москві керівник держцирками запропонував Бугримовій зайнятися дресируванням леопардів. Вона погодилася, почала працювати. Та невдовзі заявила:
— Уже якщо приборкувати, уже якщо замахуватися, то давайте царя звірів, давайте мені левів.
Своїх перших левенят вона назвала Гай, Юлій і Цезар, на честь римського полководця, книга про якого так вразила її в дитинстві. Виховувала своїх "кицьок" суворо. Одразу ж узяла на мотузку, як собак. Через рік поставила за кулісами невелику клітку і там їх тренувала. Придумала собі сценічний костюм: лосини й червоний колет — перешила з чоловічої венгерки.
Новий атракціон "Коло сміливості" глядачі побачили 1940-го: лев сидів на багажнику мотоцикла, яким керував Буслаєв, і їздив манежем. Згодом Бугримова відмовилася від допомоги чоловіка.
— Якщо у клітці, так щоб одна! — казала. — Ніколи ніхто не стояв у мене за спиною, жоден мужик, я другу людину в клітці не визнавала.
Її леви виконували неймовірні на ті часи трюки: ходили по дроті, із приборкувачкою гойдалися під куполом цирку. Бугримова лягала на живу ковдру з хижаків, обнімала їх, годувала з рота в рот. Кожен лев мав своє амплуа: романтичний герой, лиходій, ледар, комік, зразковий хлопчик. Глядачам найбільше подобались атракціони: "Лев у повітрі", "Лев на мотоциклі", "Крісло смерті", "Лев на дроті", "Стрибки через вогненне кільце", "Килим".
Зазвичай у клітці із Бугримовою перебували до 12 левів. Цезар довгі роки був її улюбленцем. Він ніколи не нападав, навіть захищав від своїх родичів. 1941-го Юлій звалив Ірину з ніг, а Гай розірвав ногу, на яку потім наклали 48 швів. 1946-го під час виконання трюку "Гойдалка" лев Таймур учепився їй у гомілку, а 1955-го Аракс ударив лапою по руці: три пальці дресирувальниці повисли на сухожиллі. Ірина згребла їх рукою й продовжувала номер. 1958-го на гастролях у Польщі Гриф лапою зачепив обличчя й зірвав у кількох місцях шкіру. Око залило кров"ю, та Ірина лише промокнула його серветкою й довела номер до кінця. Глядачі аплодували їй стоячи.
Бувало, після чергового прикрого випадку Ірина розпускала групу хижаків і набирала нову. Попри все, любила своїх артистів, вважала їх своєю родиною. Народжувати дітей Бугримова принципово не хотіла: мовляв, будуть заважати працювати. Із першим чоловіком розлучилася після війни. Буслаєв пиячив, волочився за жінками. Ірина не сумувала за ним, казала, що то був суто діловий шлюб, без любові, за розрахунком.
Із другим чоловіком — акробатом Костянтином Пармакяном — стосунки теж не склалися. Вони прожили сім років. Підвів суворий і властолюбний характер Бугримової. І її велика зарплатня. На той час у Бугримової була найвища ставка за вихід на манеж. Вона завжди модно одягалася, міняла автомобілі.
— Я сама створювала матеріальну базу, і всі чоловіки жили при мені, — згадувала. — Будинок завжди в порядку, на рівні. І обід вчасно готовий, і сорочка чиста. Коли дружина заробляє грошей значно більше, ніж чоловік, він починає балуватися. Я весь час на роботі, на гастролях, а вони... Я взагалі шукала все життя і не знайшла жодного гідного мужика, який би відповідав моїм вимогам. А вимоги в мене були невеликі. Мої чоловіки не змогли правильно зрозуміти, що таке я. Вони мені заважали.
Востаннє вийшла на манеж у 66 років. На пенсії жила з котом
Ірина мала чимало прихильників. Могла пофліртувати з чоловіками, але завжди тримала на відстані. Головною в її житті була робота. Ніколи не жаліла, що залишилася сама.
Бугримова працювала в цирку 45 років. За цей час приборкала 80 левів. Востаннє вийшла на манеж, коли їй було 66. На пенсії жила із котом Нероном у своїй московській квартирі. Отримала її після війни. Збирала плюшевих звірів. До кінця життя залишалася модницею, слідкувала за фігурою. Була головою Ради ветеранів цирку, брала участь у роботі товариства захисту тварин.
— Я щаслива людина, — казала на схилі літ. — Я реалізувала все, що мені було дано природою.
Уся робота з хижими звірами в закордонних і російських дореволюційних цирках будувалася на тому, щоб підкреслити небезпеку, розпалити інстинкт кровожерливості. Для цього використовували постріли й запалені смолоскипи. Дресирували зазвичай групи звірів одного виду.
Згодом стали поєднувати хижаків різних порід і домашніх тварин. Практикували так звану дику дресуру: тварину змушували виконувати якісь трюки під страхом покарання. Наприкінці XIX ст. німець Карл Ґаґенбек увів метод "м"якого" дресирування. Він стверджував, що "шлях до серця тварини лежить через її шлунок".
Його спосіб активно пропагували брати Володимир та Анатолій Дурови. Після їхнього успіху "дике" приборкування дресирувальники майже перестали застосовувати. Натомість стали створювали на манежі різні образи. Комусь подобалася роль грізного приборкувача з бичем, який хижаків змушує ричати, а публіку завмирати від страху. Інші, навпаки, м"яко просили хижака йти на трюк, пригощаючи його молоком із пляшки.
На школі Дурових виросла когорта радянських дресирувальників: Борис Едер, Ірина Бугримова, Маргарита Назарова, Вальтер Запашний, Ельвіна Подчернікова.
1910, 13 березня — Ірина Бугримова народилася в Харкові в родині професора ветеринарії
1927 — стає чемпіонкою України у штовханні ядра, через рік — у метанні диска
1926–1928 — навчається у Харківській торговельно-промисловій школі. Наступного року одружується з Олександром Буслаєвим
1969, 1979 — отримує звання народної артистки СРСР і Героя Соціалістичної Праці
1976 — виходить на пенсію
2000 — нагороджена орденом "За заслуги" ІІІ ступеня
2001, 20 лютого — 91-річна Ірина Бугримова помирає в Москві від серцевого нападу. Похована на Троєкурівському цвинтарі
У Харкові іменем Ірини Бугримової назвали колишню пл. Урицького перед новим цирком
2 
1
Коментарі