До психіатричної клініки у швейцарському місті Цюрих увечері 17 серпня 1904-го привезли 19-річну Сабіну Шпільрейн — доньку заможного єврейського комерсанта із Ростова-на-Дону. Її мучили гострі головні болі, нічні кошмари й галюцинації. Вона не впізнавала рідних. Коли до неї намагалися заговорити, лякалася й кричала.
— Ми не знаємо, що робити, — казала лікарям її мати. — Вона така рік. Відтоді, як її молодша сестра померла від тифу. Їй гіршає з кожним днем.
Сабіні Шпільрейн діагностували тяжку форму істерії. Щоб угамувати пацієнтку, її облили холодною водою та прив'язали до ліжка. Наступного дня до її палати зайшов чоловік у білому халаті.
— Доброго ранку, пані Шпільрейн. Мене звати Карл Ґустав Юнґ. Я ваш лікар.
— Ідіть геть! Дайте мені спокійно померти.
— Чому ви хочете піти з життя?
— Бо я грішна.
— Це не причина. Я тут, щоб вам допомогти. Ми спробуємо з вами нове лікування без примусів і холодного душу. Я хочу, щоб ви розповідали мені все, про що думаєте.
Пацієнтка трохи пожвавилася:
— Сказати вам, що роблять на Марсі? У них немає дітей, бо там ніхто не займається коханням.
— Звідки ви знаєте?
— Я там була.
— Я теж хотів би, — усміхнувся Юнґ.
Йому було 29. Він захоплювався ідеями засновника психоаналізу австрійського психіатра Зиґмунда Фройда. Отримавши від нього настанови, вирішив лікувати дівчину цим методом. Ніхто з колег не вірив у його успіх. Та Юнґ таки вмовив керівництво дати згоду. Відвів пацієнтку до лабораторії та почав перший сеанс.
— Сабіно, я говоритиму вам різні слова. А ви будете казати те, що у вас з ними асоціюється. Спробуємо? Сніг.
— Чистота.
— Росія.
— Дім.
— Батько.
— Покарання.
— Сестра.
— Цвинтар. Мабуть, там дуже холодно. Батько бив нас, коли ми не слухалися.
Ці спогади дуже розхвилювали Сабіну. У неї була істерика. Юнґ зрозумів, що причина її хвороби криється у складних стосунках із батьками. Згодом дізнався, що з дитинства цікавилася сексуальними проблемами, мріяла народити дитину. Та за кожне пікантне запитання отримувала наганяй. Двічі хотіла покінчити життя самогубством. Стрибала у холодну воду. Потім ледь не заморила себе голодом. Карл Юнґ вирішив, що вилікувати Сабіну може лише любов, якої їй бракувало у дитинстві. Він багато говорив з нею, ділився своїми спогадами. Коли відмовлялася їсти, вмовляв та годував із ложечки.
У грудні 1904-го дружина Юнґа Емма народила доньку. Карл проводив з родиною багато часу. Сабіні тоді погіршало. Вирішила, що лікар покинув її, і спробувала порізати собі вени. Юнґ прибіг до лікарні, знайшов заповіт: "Після моєї смерті я дозволяю анатомувати лише мою голову, якщо вона буде не дуже страшною, — писала Сабіна. — Свій мозок заповідаю вам. Покладіть його у красиву склянку, а тіло спаліть. Попіл розвійте серед великого поля. Виростіть там дуб і напишіть: "Я теж була колись людиною. Мене звали Сабіна Шпільрейн".
— Що ти наробила? — ледь не плакав Юнґ, коли вона отямилася. — Ти хочеш, щоб мене звільнили?
— Чому вони звинувачують вас?
— Якщо ти помреш, це буде моє фіаско. Повний крах мого методу.
На початку літа 1905-го Юнґові вдалося усунути майже всі симптоми її недуги. Шпільрейн виписали з клініки. Вона винайняла квартиру, вступила на медичний факультет Цюрихського університету. Кілька разів на тиждень Карл проводив з нею сеанси психотерапії. Вони багато говорили про філософію та мистецтво, слухали опери Ріхарда Ваґнера. Невдовзі зав'язався роман. Карл не почувався щасливим у шлюбі з Еммою. Та була спокійною, відданою жінкою, а Юнґ жадав пристрастей. Їхній зв'язок із Сабіною, який тривав понад три роки, тримав у таємниці.
— Карле, я хочу народити тобі сина, — якось сказала Сабіна. — Ми назвемо його Зиґфрідом на честь героя опери Ваґнера. Він вбере найкращі риси арійської та єврейської рас і стане спасителем світу.
— Ти з глузду з'їхала?! — злякався лікар. — Ти хочеш зруйнувати моє життя?
Юнґ запропонував Сабіні розійтися. Та влаштувала скандал, погрожувала всім розповісти про їхній роман. Карл пише листа своєму вчителеві Фройду. Просить якось вплинути на Сабіну. Марно. Але зголом вони з Юнґом порозумілися й спілкувалися як колеги. Сабіна співпрацювала з Фройдом, лікувала хворих у психіатричних клініках Цюриха й Берліна. 1912-го їздила до Ростова-на-Дону читати лекції з психоаналізу. Познайомилася там з ветеринаром Павлом Шефтелем. Вийшла за нього заміж, народила двох доньок. Після революції працювала у Психоаналітичному інституті у Москві. Потім жила в Ростові. Вивчала проблеми сексуального виховання дітей. Перекладала роботи Юнґа та пропагувала його ідеї у СРСР.
Тим часом Карл Юнґ залишив клініку й почав приватну практику. Купив землю біля озера в місті Кюснахт неподалік Цюриха й звів там триповерховий будинок. Емма народила йому ще сина і трьох доньок. 1913-го через різні погляди на психоаналіз та особисті непорозуміння Карл припинив стосунки з Фройдом. Сабіна намагалася їх помирити, та марно. Карл Ґустав Юнґ не спілкувався із Зиґмундом Фройдом до його смерті.
Коли німці напали на СРСР, родичі вмовляли Сабіну тікати з Ростова. Та вона не вірила чуткам, що євреїв розстрілюватимуть.
— Я багато років прожила в Німеччині і знаю високий рівень німецької культури, — казала. — А те, що пишуть у газетах, — радянська пропаганда.
Наприкінці липня 1942-го німці окупували місто. Востаннє 57-річну Сабіну Шпільрейн бачили з доньками у колоні 27 тис. євреїв. Нацисти зігнали їх на околицю міста й розстріляли.
Карл Юнґ пережив Сабіну на 19 років. Він помер у 86 — 6 червня 1961-го.
1875, 26 липня — Карл Ґустав Юнґ народився у швейцарській Кесвілі у родині пастора реформаторської церкви Йоганна Юнґа
1886–1894 — навчається в гімназії в Базелі. По її закінченні вступає на медичний факультет місцевого університету. Захоплюється німецькою філософією, окультизмом і спіритизмом
1903 — одружується з Еммою Раушенбах, донькою багатого промисловця. У 1907–1910 роках співпрацює із Зиґмундом Фройдом, очолює Міжнародне психоаналітичне товариство
1921 — пише працю "Психологічні типи", у якій розділив усіх людей на інтровертів та екстравертів й уперше обґрунтував свою теорію архетипів
1935 — стає президентом Швейцарського товариства практичної психології. 1948-го організували Інститут Юнґа в Цюріху
1961, 6 червня — помирає у своєму будинку у швейцарському місті Кюснахт. Похований на цвинтарі місцевої протестантської церкви
2 
1
Коментарі
1