Комсомольців змушували нести гроші в ощадкасу

"В Ощадкасу вносим гроші — речі купимо хороші". Це гасло ще років 30–40 тому висіло чи не в кожному поштовому відділенні Української РСР.

Постанову "Об учреждении Государственных сберегательных касс" Раднарком СРСР видав у грудні 1922 року. Радянський уряд узяв на себе повну відповідальність за збереження грошей вкладників. Наступного року перша трудова ощадкаса відкрилася в Москві, згодом у Харкові та Києві. Вкладникам пропонували 8–9% річних.

Та люди після недавніх інфляцій і девальвацій воєнних років не поспішали довіряти свої гроші радянській фінансовій системі. Тож у 1920-х влада розгорнула масову агітацію. Вулиці радянських міст зарясніли закликами зберігати гроші в ощадкасах. Популярним був плакат із зображенням чоловіка, що поспішав, і написом: "Кто куда, а я в сберкассу". Склали навіть "Сберегательный марш":

Для трудового класса поддержкою в труде

Является сберкасса — запасный фонд в нужде.

Щоб залучити клієнтів, 1924-го трудящим дозволили робити навіть наймізерніші внески. Для цього можна було придбати поштові марки та наклеювати їх на аркуш паперу. Коли збиралася мінімальна сума — 70 коп., — аркуші здавалися в ощадкасу. Там накопичені в такий спосіб гроші фіксували в ощадкнижці.

У лютому-березні 1929-го влаштували двотижневик ощадження, перебіг якого ретельно висвітлювала як центральна, так і місцева преса. Як-от "Червона Лубенщина" на Полтавщині.

Мінімальна сума внеску становила 70 копійок

"Комсомолец! — було написано на 10-копійчаній поштівці 1932 року. — Состоишь ли ты вкладчиком сберкассы и вовлекаешь ли в нее своих товарищей?". А 1935-го під час агітаційної акції представники трудової і творчої еліти, що були вкладниками ощадкас, роз"яснювали пересічним громадянам СРСР, чому вони довірили свої гроші державі.

— Вклад в сберегательную кассу — вклад в нашу стройку, — заявив шахтар-рекордсмен Олексій Стаханов.

Щоправда, паралельно зі зростанням кількості вкладників зменшувалися відсотки. Наприкінці 1930-х за звичайним вкладом нараховували 3% річних, а терміновим — не менше 6 місяців — 5%.

З початком війни людям було не до заощаджень. Та в повоєнний час у них знову з"явилися гроші, й агітація відновилася. Плакат 1948-го: "Брось кубышку — заведи сберкнижку!" — радить чоловік у "сталінці" переляканому дідусеві в окулярах. Або інший, який з"явився двома роками пізніше: "Накопил — и машину купил!" — тримаючи в руці сіру ощадкнижку з гербом СРСР на обкладинці, усміхається водій. Хрущовська доба — 1956-й: двоє юнаків із ощадкнижками в руках радіють новеньким велосипедам: "В сберкассе деньги накопили — велосипеды мы купили!".

Під час повоєнних грошових реформ внески вкладників ощадкас держава вимінювала за вигіднішим курсом, аніж готівку, яку тримали вдома "в панчосі". Розквіт радянських ощадкас припав на часи Брежнєва. Люди охоче відкривали рахунки й регулярно поповнювали їх — збирали "на старість". Але економіка вже буксувала, тому проценти нараховували незначні: за звичайним вкладом — 2% річних, за терміновим — 3%.

1988-го ощадкаси взагалі скасували. Замість них виник Ощадбанк СРСР.

Станіслав ЦАЛИК

Про ощадну справу в нашій Богодарівці нічого й не чути. Є в нас учительство, є громадські організації, але вони нічого не роблять.

Тому й не дивно, що піяцтво в нас поширюється, що селянин свої зайві копійки не вносить до ощадної каси, а витрачає їх на самогон.

Чи довго так у нас пануватиме бездіяльність? Хто ж роз"яснить селянинові, як краще використовувати свої гроші?

За постановою головного управління ощадкас всі особи, що завербують на селі на протязі лютого і березня місяців нових вкладників, одержать комісійну нагороду по 18 коп. за кожного нового вкладника, що внесе не менше 2-х карбов.

Вербувальником може бути кожний громадянин, що проживає в селі, в тому числі і співробітники ощадних кас.

Покрово-Багачанське агентство і ощадкаса визначила на індивідуального вербувальника вкладників до ощадкас комсомольця Лапка Хв. На протязі 3-х день Лапко завербував 29 нових вкладників з капітал в 743 карб.

Жваво готуємося до проведення всесоюзного двохтижневика заощадження.

Лоро

Робітники зв"язку, вислухавши 23 лютого на своїх зборах доповідь про ощадження, ухвалили всім робітникам зв"язку стати вкладниками ощадкаси і викликати наслідувати їхній приклад робітників заводу "Комунар" і колектив робітників лісництва.

N23, 3 березня 1929-го

З 25 лютого до 15 березня цього року на Лубенщині провадиться всесоюзний двохтижневик ощадження.

Двохтижневик має на думці наблизити ощадні каси до широких кіл населення, особливо селянського, мобілізувати всі вільні кошти трудящих до ощадкас і масово залучати до ощадкас нових вкладників.

Успішно проведений двохтижневик дасть подвійну користь: дасть змогу вкладникові одержати прибуток зі своїх вкладів і одночасно зміцнить фінансове становище держави.

Кожний трудящий, що стає вкладником ощадкаси, тим самим звикає планово витрачати свій трудовий заробіток, уникати зайвих непотрібних витрат і одночасно стає свідомим вчасником великого соціялістичного будівництва.

Робітники, селяни і всі свідомі громадяни, що зацікавлені дальшим розвитком нашої промисловости і перебудування нашого сільського господарства, повинні стати на допомогу державі, даючи свої тимчасові вільні кошти через ощадкаси в користування державі.

Ощадкаса — кращий, надійний та певний хоронитель трудових карбованців і копійок; дає прибуток (відсотки — 8–9 коп. на карбованець на рік).

Ощадкаса — в суворій таємниці береже прізвище вкладника та його ощадження, що є на книжці.

Ощадкаса — певне і краще знаряддя в боротьбі з марнотратством і непродукційним витрачанням трудових коштів...

Ощадкаса — позичає тимчасово вільні кошти державі на піднесення сільського господарства та зміцнення соціялістичної промисловости.

Цілість вкладок в ощадних касах гарантує Радянський Уряд. Вкладник може у всякий час взяти свої гроші частинами або цілком, а також заповідати їх, кому побажає.

Трудящі - всі до лав вкладників ощадних кас.

У с. Слюзівці-Самусі, Оболон. р., нічогісінько не робиться для популяризації ощадної справи. Хоч би хтонебудь зробив доповідь або збори улаштував у цій справі. Листоноша Гаркуша хоч і завербував щось з 10 вкладників, але тільки з-поміж членів президії сільради і управи споживчого товариства. А широкі селянські маси де?

Троянда

N23, 3 березня 1929-го

×