У паризькому вуличному кафе "Ля Куполь" на Монпарнасі, де збиралася богема французької столиці, 6 листопада 1928 року, як завжди, було гамірно. Того вечора сюди завітала російська емігрантка — письменниця 32-річна Ельза Тріоле. Друзі познайомили її з на рік молодшим поетом Луї Араґоном.
— Високий брюнет, худорлявий і красивий, навіть занадто красивий, — розповідала Ельза про їхню першу зустріч. — Коли ми познайомились, Араґон був у чорному костюмі, який блищав, наче рояль.
Він недавно пережив любовну драму й не наважувався на тривалі стосунки. Усе не міг забути своє перше кохання — англійську аристократку Ненсі Кюнар. Вони довго подорожували світом, а потім вирушили до Венеції. Там Ненсі його покинула. Луї мало не наклав на себе руки. Коли ж повернувся до Парижа, з головою поринув у вир амурних пригод.
— Скільки жінок промайнуло переді мною за короткий час — я й не згадаю тепер, — говорив згодом. — Справжнє божевілля плоті! Я вів такий же спосіб життя, як і в юності, коли плутав кохання з насолодою. Тільки не подумайте, що я каюся.
Луї та Ельза виявилися сусідами. Він винаймає флігель в будинку на вул. Кампань Прем'єр, Ельза — номер у дешевому готелі "Істрія". 10 років тому вона залишила розорений громадянською війною Петроград, вийшла заміж за французького офіцера. Подружжя якийсь час жило на Таїті. Стосунки не склалися: чоловіка цікавлять лише коні та яхти, а Ельза захоплюється поезією й мистецтвом. Вирішують розлучитися. 1924-го вона оселяється в Парижі й поринає в богемне життя. Живе на гроші, які щомісяця надсилає колишній чоловік. Пише книжку "На Таїті". Вона зробила її знаменитою серед свого кола.
Ельза давно захоплюється Араґоном, й от нарешті з ним знайома. Першу ж ніч вони провели в її крихітному готельному номері. Наступного ранку прокинулися майже опівдні. Голодні. Усюди розкиданий вчора поспіхом скинутий одяг. Швидко вдягаються. Коли збігають сходами донизу, щоби поїсти, наскочують на поета Володимира Маяковського. Зустріч така несподівана, що всі троє пирскають сміхом. Із Маяковським Ельза знайома з юності, з ним 15 років тому втратила цноту. Потім поет захопився Ельзиною сестрою Лілею Брік. Вони ж залишилися друзями, і тепер, коли Маяковський приїжджає до Парижа, вона стає його особистим перекладачем.
Ельза переконана, що Луї Араґон досі любить Ненсі. А він? Якось, коли вони з друзями зайшли до ресторану, жінка, що сиділа за одним зі столиків, рукою покликала його до себе. Це була вона — його колишня коханка-англійка.
— Ми танцювали й розмовляли. Який же я був божевільний! Мені спало на думку залишити Ельзу та провести ніч з іншою. Так, то було шаленство. Сам знаю. Та я всім своїм єством хотів цього випробування. Бо ніколи не вірив у справжнє кохання. Тому хотів дізнатися у свого тіла та в іншої, помилився я чи ні.
Араґон два місяці розбирається у своїх почуттях. Зрештою освідчується Ельзі.
— Я знав, що кохаю Ельзу, хоча й удавав байдужість, — згадував. — Коли я сказав їй "назавжди", Ельза подивилася на мене своїми блакитними розумними очима й відповіла: "Якщо це триватиме більш як рік, і то буде добре".
Вона перебирається до флігеля Араґона. Оформляє офіційне розлучення з колишнім чоловіком й відмовляється від його фінансової підтримки. Але в них із Луї літературні заробітки ще далеко не такі, щоб за них можна було прогодуватися. Аби звести кінці з кінцями, Ельза починає робити прикраси на продаж. Зазвичай починала працювати за три місяці до показу в Парижі літньої або зимової колекції модного одягу.
— Я робила намиста з усякого непотребу: африканського гороху, ґудзиків, навіть із наконечників від клізм, — розповідала.
Паризькі модниці розхапують Ельзині прикраси. Три роки це ремесло дає коханцям сякий-такий доход. Аби впоратися із замовленнями, Ельза часто працює вночі. Невдовзі вона стає визнаною законодавицею мод у Парижі, її оздоби купують будинки мод, зокрема "Шанель". Залагодивши фінансові питання, вона зосереджується на літературі. Пише оповідання — спочатку російською, а потім французькою. Веде рубрику в одному з журналів. Араґон у цей час поринає в боротьбу за права французьких пролетарів — іще 1927-го він вступив до Французької комуністичної партії. "Пішов зранку на маніфестацію та зник, — писала Ельза сестрі. — Його вже били, цього разу арештували. Чекала на нього 2 години біля дверей відділення попереднього ув'язнення. Привели його зі злодіями та бандитами, без краватки та шнурівок".
Луї та Ельза офіційно одружуються незадовго до початку Другої світової. Під час німецької окупації обоє беруть участь у Русі опору. Після війни за збірку оповідань про спротив нацистам Ельза отримує Гонкурівську премію — найвищу серед нагород, які в Франції може здобути письменник. Дітей подружжя не має, тож усі сили обоє віддають творчості. Ельза публікує кілька романів, перекладає французькою російську поезію. Луї Араґон пише великі романи й любовну лірику. Всі свої вірші присвячує Ельзі. Пара багато подорожує, виступає на мітингах і письменницьких конгресах. "Араґоша хворіє, дуже стомився, — нарікає Ельза в листі до сестри. — Він зовсім сивий, але дуже красивий. Я постаріла, але зморшки ще можна терпіти. Сивого волосся не видно, бо воно біляве і його багато. Я звикла до себе немолодої й не переймаюся. Бог із нею, з цією молодістю!".
Ельза мріє перебратися до якогось села. 1951-го в парку в одному з паризьких передмість вони натрапили на старий водяний млин. Купили його й перебудували на оселю. Довкола переорали землю, насадили дерев і квітів. Залізли в борги, та почувалися щасливими.
— Жити в Араґона й Ельзи було забавно, — згадувала балерина Майя Плисецька, яка гостювала них. — Обоє прокидалися на світанку, випивали по філіжанці чорної кави й писали, напівсидячи в ліжку, до полудня. У ці години я для них не існувала. На запитання вони не відповідали, на дзвінки у двері — також, до телефону не підходили. Тиша. Тільки рипіння пер і посапування.
Вони прожили разом понад 40 років. У червні 1970-го Ельза померла від серцевої недостатності. По її смерті Араґон не відірвав жодного листка від настінного календаря. "Кохання — це єдиний випадок, коли втрата свободи дає нам силу", — писав він на схилі літ. Пережив дружину на 11 років. За заповітом, його поховали поряд із нею в їхньому маєтку. На їхній могильній плиті викарбували цитату з роману Ельзи: "Мертві беззахисні, але сподіваємося, наші книги нас захистять".
1897, 3 жовтня — Луї Араґон з'явився на світ у Парижі. Народився поза шлюбом. Мати записала його як прийомного сина своєї матері й вітчима, політичного діяча Луї Андрійо. Згодом обрав собі псевдонім Араґон — на честь однієї з областей в Іспанії.
1915-1918 — навчається на медичному факультеті в Парижі. Під час Першої світової війни служить санітаром. Пише вірші у жанрі сюрреалізму. 1927-го вступає до Французької комуністичної партії й активно працює як журналіст.
1930 — уперше відвідує Радянський Союз, бере участь у міжнародній конференції революційних письменників у Харкові. Потім недовго працює в Москві кореспондентом газети "Юманіте", яку видавали французькі комуністи.
1958-1974 — публікує мистецтвознавчі книжки "Анрі Матісс. Роман" і "Театр-роман", історичний роман "Страсний тиждень" — про Наполеона.
1982, 24 грудня — помирає в Парижі, похований у своєму маєтку Мулен. Тепер там розташований музей.
10
романів написав Луї Араґон. Найвідоміші: "Базельські дзвони" (1934), "Багаті квартали" (1936), "Пасажири імперіала" (1940 — 1947), "Орельєн" (1944), "Комуністи" (1949 — 1951). Вони ввійшли до серії "Реальний світ", у якій письменник пропагував комуністичні ідеї. 1957-го стає лауреатом Ленінської премії "За зміцнення миру між народами". У наступні роки різко критикує авторитаризм радянського комунізму. Засуджує процеси стосовно письменників у СРСР. 1968-го виступає проти уведення військ до Чехословаччини. Особисто закликає Леоніда Брежнєва звільнити кінорежисера Сергія Параджанова. По допомогу до Луї Араґона звернувся вигнаний із СРСР на Захід письменник-киянин Віктор Некрасов, коли його дружину й пасинка не хотіли випустити до нього. Французького літератора радянське керівництво до його 80-річчя — був 1977-й — вирішило нагородити орденом Дружби народів. Прийшовши до радянського посольства в Парижі, він заявив послові, що відкрито відмовиться від ордена, якщо до Некрасова не пустять його рідних. І це подіяло.
2 
1
Коментарі
2