— Мотря — присвяток маленький, але жонкі його гляділи, бо Мотря помага од женскіх болячок. А в кого дєті хорували, то тиє постили цього дня й нічого не єлі, аж допоки сонце не зайдє, — розповідала позаторік тоді 87-річна Софія Ніколаєнко, родом із чорнобильського села Товстий Ліс.
Преподобну Матрону Царгородську, яка жила у V ст., православні та греко-католики вшановують 22 листопада — наступного дня після Михайла. Батьки виховали її побожною, любила часто ходити до церкви. Чоловік їй забороняв і навіть часто бив за це. Матрона потай пішла від нього, стала черницею і 75 років прожила монахинею. Заснувала монастир у Константинополі — Царгороді, як називали це місто слов'янські народи, нинішній Стамбул у Туреччині. За праведне й доброчинне життя отримала дар зцілювати тяжкохворих. Померла 492-го у 100 років.
У народному календарі після Мотрі настає холодна половина року, тому до цього дня треба було закінчити сільськогосподарські роботи. Починали заготовляти м'ясо домашніх гусей і качок. Вважали, що далі відгодовувати їх невигідно, а в холодну погоду м'ясо не зіпсується. Цього дня до столу готували гуску з яблуками і гречаною кашею. За печінкою та кістками намагалися передбачити характер зими. Білі кістки віщували зиму сніжну й холодну, темні — м'яку, рябі — нестійку з відлигами, а пляма посередині печінки — сильні морози. Такі ворожіння існують у всіх європейських народів й відомі з часів Давнього Риму.
На Гуцульщині ворожили за летом диких гусей на південь. Якщо на Мотрю-гусятницю летять низько, то незабаром будуть сильні морози. Якщо високо — зима прийде нескоро. Також якщо на Мотрин день гуска вийде на лід, то ще довго плаватиме по воді, тобто морози будуть нескоро.
— У нас так казалі: Мотря — Михайлу родная сестра й приїзжжа з ним на білому коні. То уже справедлива зима настає. І до Мотрі обязатєльно треба було увесь льон та коноплі повитіпать. Бо говорили, що дощів на другеє лєто не буде і все посохне. Було так, шо гуртом ходили шукали по селу невитіпані копи і за селом їх палили, щоб дощ ішов, — переповідала Софія Ніколаєнко.
Після Мотрониного дня жінки ткали на верстатах полотна, доріжки і килими. Для цього вибирали щасливу годину та вдалий день. Вважали, що найкраще робити це зранку або до обіду. Основу на верстат не навивали в суботу, бо за народними повір'ями, "в суботу світ засновався". Не робили цього й у понеділок, бо важкий день і не годиться для будь-яких починань. Найкраще розпочинати ткати на "старику" — старому місяці, тоді виріб буде міцний та довго прослужить. Якщо робити це на "молодику", то основа буде неміцною, рідкою. А якщо на останній чверті місяця — на виріб піде багато пряжі.
— Жонкі все ткали самі на всю сім'ю. Усєньке, шо було в хаті — то її рук діло. По-сьогоднішньому, то як її атєстат і характеристика разом узяті. Було їм так приказували: "Як не напрядеш пуд димком (при світлі лучини. — "ГПУ"), не напрядеш і пуд тинком (весною на сонці. — "ГПУ").
Чим ліжник твердіший, плотненький, тим вважається якіснішим
На Гуцульщині з початком холодів починали ткати ліжники — вовняні ковдри.
— Колись, то більше ткали взимі, бо вже поробили всі роботи і більше є часу. Коли моя мама була молода, то збиралися жінки на вечерниці й там чесали шерсть, пряли, ділилися досвідом та хвалилися своїми узорами, — розповідає 48-річна Василина Романчич із села Яворів Косівського району на Івано-Франківщині. — А зараз то робимо ліжники круглорічно. У нас немає такої сім'ї в Яворові, де б не було верстата, де б не робили ліжники.
Вдома всі ткали, і я зовсім малою стала до верстата. Не могла дістати, то тато зробив стільчик, на нього ставала і допомагала мамі.
Вироблення ліжників — робота фізично важка й трудомістка. На виготовлення "півторачки" йде тиждень щоденної кропіткої праці. Василина Романич каже, що вправна майстриня витче за день, але найбільше часу забирає приготування вовни.
Сьогодні в Яворові двоє ґазд тримають вівці. Місцевої вовни на всіх не вистачає, тому завозять із Закарпаття, Буковини й Молдови. Спочатку її миють гарячою водою 50–60°C, намочують не більш як на 20 хв., щоб вовна не ввібрала брудну воду. З однієї вівці стрижуть 3–3,5 кг вовни. Вимитої і придатної для прядіння залишається 2 кг. На ліжник 1,5х2 м треба 4 кг чистої вовни.
Висушують пасма промитої вовни на свіжому повітрі й вичісують.
— В нас у селі є електрична чесалка. То велике полегшення на руки, бо вручну шерсть дуже важко вичесати, — додає Василина Романчич.
Але є майстри, які й сьогодні надають перевагу пряжі, вичесаній вручну — вона м'якіша та якісніша, вироби з неї — дорожчі. Чівку — великий жмут добре вичесаної вовни настромлюють на півтораметрову палицю — кужівку — і випрядають на веретено нитку. Її змотують у невеличкі клубочки — "гужки". Ліжник виготовляють грубим ручним прядінням. На основу беруть тонку нитку, а товстішими тчуть.
— Колись, ще за моєї баби, то в нас ткали ліжники або чисто білі, або чисто сірі, без орнаментів. Були ще в пасочки — смуги: коричневі, сірі, білі. А потім почали фарбувати шерсть і ткати з узорами. "Кривий" — посередині один в одному ромб, квадрат і кружок,"вуставковий" з трикутників. А десь із 2000-х маємо кожна майстриня свої узори, сучасні.
Сьогодні вовну фарбують аніліновими барвниками. Раніше для цього використовували рослинні. З вивареного горіхового листя й лушпиння отримували коричневу фарбу різних відтінків, бузина давала червоно-фіолетовий колір, а кора крушини й пижма — зелений.
Знятий з верстата випрядений ліжник несуть до річки і кладуть до валила — спеціального пристрою, в якому силою води збивають, валяють вовну.
— У нас із давніх-давен мав один ґазда млин і при млину валило, й до нього всі ходили. Це там, де є спад води, ставили таке як корито і там ліжник крутиться й обертається водою години 4–5 зимою, а літом години 3, бо вода тепліша. Шерсть збивається, і ліжник десь сантиметрів на 60 стає меншим, але грубшим. Чим він твердіший, плотненький, тим вважається якіснішим, — пояснює Василина Романчич.
Після просушки ліжник начісують спеціальною щіткою, щоб став пухнастий.
Ліжником добре лікувати застуду, ревматизм, хворобу кісток
На Гуцульщині ліжниками вкривалися, застилали ліжка й лави, прикрашали хату. Вони були першою ознакою заможності газдів. Маленький — присідлач — використовували замість кінського сідла. До сьогодні на весіллі тут заведено обдаровувати ними молодих, сватів, близьку рідню. Ліжники стелять під ноги молодим, бо за повір'ями, вони привертають до родини добро та статки.
— Ліжником добре лікувати застуду, ревматизм, хворобу кісток, як у кого відкладення солей. Навіть нервову систему лікує. Для цього слід спати, загорнувшись у ліжник, без простирадла й підодіяльника. Це треба звикнути, бо він кусючий, але дуже помічний при хворобах різних, — радить Василина Романчич.
Ліжники коштують 250–2,5 тис. грн — залежно від розміру, якості вовни й майстерності виготовлення.
Сьогодні у Яворові шиють із ліжників безрукавки, куртки і пальта. Василина Романчич говорить, що з ними не страшний мороз, а влітку такий одяг захищає навіть від 30-градусної спеки.
2 
1
Коментарі