пʼятниця, 01 березня 2019 06:45

"Із чесними синами колгоспників та інтелігенції до інституту проник злодій"

"Із чесними синами колгоспників та інтелігенції до інституту проник злодій"

Володимира Івасюка відрахували з вузу після доносу

"Володя приїхав до Чернівців і пробув зі мною до вечора. Говорили про все на світі. Казав, що має бажання піти на курси шоферів і мотоциклістів — сучасна людина повинна бути обізнана з усіма видами техніки. Я схвально поставився до його бажання. Потрібно лише дочекатися, коли він закінчить школу і зможе перебратися сюди", — згадує Михайло Івасюк про зустріч із сином — майбутнім композитором Володимиром Івасюком.

До 1964-го вони разом живуть у Кіцмані Чернівецької області. Тоді батько отримує посаду старшого викладача на кафедрі української літератури в Чернівецькому університеті. Переїжджає до обласного центру. Оселяється у двокімнатній квартирі поряд з університетом. Дружина Софія, діти Володимир і Галина залишаються вдома. Забирає їх до Чернівців за два роки, після того, як син закінчує школу.

У гості до них заходить керівник музичного училища Леонід Рум'янцев. Хвалить Володимира за гарну гру на скрипці, а Галину — за володіння віолончеллю. Запрошує на навчання.

— Я ще не думав про спеціальність, — відповідає Володимир. — Від п'яти років мріяв про музику. Але тепер у мені йде боротьба між філологічним факультетом і медичним інститутом. Музика буде супутницею у житті. Але на хліб зароблятиму в інший спосіб.

Обирає медичний інститут і готується до іспитів.

"Настали тривожні дні вступу, — пригадує батько Михайло у книжці "Монолог перед обличчям сина", виданій у Чернівцях 2000-го. — Володя був прекрасно підготовлений. Успішно склав усі предмети. Набрав потрібну кількість балів. У нас відлягло від серця, і ми заспокоїлися".

Однокласниця запрошує на іменини до Кіцмані. Там Володимир розповідає, що склав вступні іспити до медінституту, і показує студентський квиток.

"31 серпня він купує гарний букет троянд і йде до інституту на свято початку нового навчального року. Ми раділи, що син не тинятиметься без діла. Та виявилося, зарано тішилися", — ділиться Михайло Івасюк.

Батькам телефонують і просять зайти у ректорат. Повідомляють, що отримали донос і копію міліцейського протоколу про адміністративний арешт за "наругу над Леніном". Документ нібито склали на їхнього сина у Кіцмані. У вузі обурені, що він приховав це при вступі.

— Із чесними синами колгоспників та інтелігенції до інституту проник злодій — Володимир Івасюк, — каже у святковій промові ректор Олексій Юхимець. — Він був своєчасно викритий і не зміг нас обдурити. Його вступні іспити анульовані, і він більше не студент.

Міліція веде Володимира на виховну розмову до обкому партії. Його виключають з комсомолу. Призначають рік виправних робіт.

Батьки вважають, що підроблений протокол надіслали заздрісники, але довести це не можуть. Їхній син переймається "тавром злочинця" і хоче проявити себе як чесний громадянин.

"Якось він приходить додому в гарному настрої, — пригадує батько. — Обводить нас усіх тріумфальним поглядом і промовляє урочистим тоном: "Привітайте мене, я вже частина робітничого класу". Знайшов роботу на заводі "Легмаш".

Прокидається о 6:00, до роботи їде тролейбусом. Батьки хвилюються, що не висипається, бо після зміни ще ходить у кіно на останній сеанс або засиджується за книжкою до опівночі.

За три тижні стає мовчазним та похмурим.

— Важко в цеху, — пояснює батькові. — Не від праці, а від гармидеру, гуркоту й ляскоту. Геть-чисто глухну. Не можу дотягти зміни до кінця. І соромно поскаржитися комусь, бо перший-ліпший товариш назве мене слабаком і маминим синком. У вухах весь час стоїть якась нестерпна стрілянина. Додому йду запамороченим. Хитаюся, як п'яний, а в голові неначе бубон без перестанку гупотить. Живу в якомусь пекельному звуковому хаосі. Та не звертатимуся до лікарів, бо ще хтось скаже, що занадто ношуся з собою.

Батько хоче піти на завод і попросити перевести сина до іншого цеху, але той відмовляється. Хоче вирішити все сам.

"Заходжу у цех і цікавлюся, як справи у робітників, — згадує тодішній представник профспілки Леонід Мельник. — Володимир каже: "Все у нас як завжди. Одне погано — втрачаю слух". Я не зрозумів, при чому тут слух. Він розповів, що захоплюється музикою. Шум йому тисне на вуха. Про це говорилося так просто, що тієї ж миті я кинувся шукати інше місце для нього".

Переводять на посаду слюсаря-гравера та просять створити заводський хор. Музикант погоджується. Запрошує до колективу робітників. Соромиться, бо знає, що вони заклопотані роботою та сім'ями.

— Люди пережили жахи війни і знають, почому лікоть киселиці. Тому я довго просиджую вечорами над збірниками пісень, добираю найкращі твори, щоб сподобалися їм. Треба дорожити добротою, — каже вдома.

Готує заводський хор для виступу у Чернівцях. Вперше виконує свої пісні "Ласкаво просимо", "Батьківщино моя", "Капелюх", "Відлітають журавлі". Слухачі в захваті.

107 пісень написав Володимир Івасюк. Серед них — "Водограй", "Червона рута", "Два перстені", "Каштани", "Кораблі". Найбільше їх виконували Василь Зінкевич і Назарій Яремчук. 1977-го Софія Ротару записала платівку-гігант "Пісні Володимира Івасюка".

Три роки мандрував гірськими селами

"Його пісня звучала повсюдно — з професійної і самодіяльної сцени, з телевізійних екранів, на студентських вечірках і сільських весіллях, у наметах гео­логів та на прикордонних заставах. "Червону руту" люди прийняли всім серцем, бо це була чесна, ніби самим народом написана пісня", — згадував співак Василь Зінкевич.

У листопаді 1967-го викладачеві Чернівецького університету Михайлові Івасюку на день народження дарують книгу "Коломийки". Праця захоплює сина іменинника Володимира, який навчається в Чернівецькому медінституті. Переймається рядками: "Назбирала троєзілля, червону рутоньку. Та схотіла зчарувати мене, сирітоньку".

"Для вісімнадцятирічного музики, закоханого в рідний фольклор і чутливого до всього нового, образ червоної рути був хвилюючою знахідкою, — йдеться у спогадах батька. — Та квітка не давала йому спокою майже три роки. Він мандрував селами, особливо гірськими. Шукав ключ до розуміння таємничого поняття. У ньому відчув живлющий подих поезії, вібрацію пісні. На ­Косівщині знайшов новий варіант коломийки про червону руту. На ­Путильщині ­записав легенду про загадкове чар-­зілля — символ вічного і чистого кохання".

Завершує роботу над піснею "Червона рута" Володимир Івасюк у селі Розтоки — тепер Путильський район Чернівецької області. Присвячує одногрупниці Марії Соколовській-Марчук, яку таємно кохає.

"Уже пізніше мені розповідали, що Володя був у мене закоханий. Сам він ніколи не зізнавався мені. Напевно, йому легше було про все сказати у піснях", — згадує Марія Марчук.

13 вересня 1970-го Володимир Івасюк запрошує до телестудії у Чернівцях оркестр місцевого ансамблю "Карпати" і випускницю музучилища Олену Кузнецову.

"Прийшли за мною додому опівночі, — пригадує вона. — Студія увесь день була зайнята і записувати "Червону руту" ми могли лише так пізно. Працювали всю ніч, зробили аж 12 дублів пісні. Прискіпливого Стріховича (Василь Стріхович — звукорежисер Чернівецького телебачення. — ГПУ) завжди щось не влаштовувало. А під ранок ­усією компанією пішли відсвяткувати цю подію у парк".

Чернівецька телестудія транслює пісню на всю Україну. На її адресу починають надходити численні листи з проханням надрукувати в газетах текст і ноти "Червоної рути", розповісти про автора. Наступного року пісню визнають найкращою на теренах СРСР.

Зараз ви читаєте новину «"Із чесними синами колгоспників та інтелігенції до інституту проник злодій"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути