"Руки графа спочатку здалися мені досить гарними й білими. Але придивившись, я побачив, що шкіра на них груба. На плоских пальцях довгі брудні нігті, на долонях росло чорне волосся. Коли граф нагнувся й торкнув мене за рукав, я мимоволі здригнувся... Лице в нього було бліде, як у мерця, а подих таким смердючим, що до горла підкотила нудота. Старий схопив за руку й так міцно стиснув її, що я ледь не скрикнув від болю. Рука його була холодною, немов лід. Рука мерця, а не живої людини". 43-річний ірландський письменник Брем Стокер прокинувся в холодному поту. Увесь тремтів.
Кровожерливий вампір не вперше з'являвся йому в нічних жахіттях: "Переді мною стояв високий старий з довгими білими вусами, у чорному одязі. У нього було витончене обличчя з тонким орлиним носом і широким чолом. Густі брови зрослися на переніссі. Під довгими вусами вуста здавалися нерухомими й твердими, зуби були гострі, надзвичайно білі".
Цього разу після такого сновидіння Стокер тиждень пролежав хворий у ліжку.
— Знаєш, Флоренс, — сказав він дружині, коли трохи оговтався, — я маю написати про нього книжку. Можливо, після цього він перестане мене переслідувати вві снах.
Флоренс серйозно турбувалася за життя чоловіка. Він змалечку був хворобливий. До 7 років не вставав з ліжка. Ледь пересувався. Пізно почав говорити. Лікарі тільки руками розводили. Мати Брема не відходила від сина ні на крок, розважала ірландськими байками про відьом, мерців і духів. Можливо, саме тоді в нього з'явився потяг до всього таємничого й потойбічного. Хлопець видужав, закінчив школу, потім учився у старовинному Коледжі святої Трійці в Дубліні. 1878-го 31-річний Брем познайомився з 20-річною Флоренс Балкомб. Вона тоді була нареченою письменника Оскара Уайльда. Та вибрала Стокера. Молодята обвінчалися. Того ж року друг Брема — актор Генрі Ірвінґ — запропонував стати його особистим менеджером і директором лондонського театру "Ліцеум". Стокери перебралися до британської столиці. Невдовзі в них народився син Ірвінг Ноель.
Таємничий і кровожерливий граф зі снів не давав Бремові спокою. Стокер узявся досліджувати європейські середньовічні легенди й перекази про вампірів.
Особливо зацікавився воєводою Владом ІІІ Цепешем, який у другій половині XV ст. правив Волощиною — князівством на півдні сучасної Румунії. Про цього правителя Стокеру вперше розповів угорський вчений Армінієм Вамбері, який викладав східні мови в Будапештському університеті. Воєвода мав прізвисько Дракула — "дракон", "син диявола". А друге — Цепеш — румунською перекладається, як "той, що саджає на кіл". Бо це у правителя Волощини був улюблений спосіб тортур. Бувало, він влаштовував собі учти серед частоколу насаджених на палю ворогів, що поволі вмирали в муках. Дракула практикував і спалення живцем, розпорювання животів, здирання шкіри. По смерті кровожерливий воєвода, за місцевими повір'ями, нібито став вампіром.
Брем Стокер також відвідував психіатричні клініки, вивчав хворих, одержимих манією поїдання живих істот. Один із пацієнтів — він їв мух, бо вважав, що можуть передати йому свою життєву силу — став другим прототипом головного героя майбутнього роману Брема Стокера. До 1890-го він зібрав достатньо матеріалів і розпочав роботу над твором. Купив портативну машинку. Спочатку набирав текст, а потім вносив правки чорнилом. Роман "Дракула" писав сім років. Він вийшов 1897-го. Стокер почувався змученим.
Головний герой роману сильно відрізняється від свого прототипу Влада Цепеша. Стокерів граф Дракула — вампір-аристократ, а не жорстокий середньовічний воєвода. Живе він не у Волощині, а в північній Трансильванії. Нині вона теж є частиною Румунії, а до 1918 року входила до Угорського королівства. Граф-вампір не їсть і не п'є, повеліває пацюками, розплачується лише золотими монетами й боїться дзеркал. Стокер оселив свого героя в замку й наділив його здатністю перетворюватися на кажана.
Літературні критики написали негативні відгуки на "Дракулу", зате читачі роман розхапували. А "батько" детектива Шерлока Холмса письменник Артур Конан Дойль, який був близьким другом Стокерів, прочитавши "Дракулу", сказав Бремові:
— Це найкращий твір про чортівню, який я читав за багато років. Це чудово, як тобі вдалося підтримувати ентузіазм та інтерес у читача впродовж усієї книжки.
13 жовтня 1905-го помер Генрі Ірвінґ. Смерть друга так приголомшила Брема Стокера, що у нього стався інсульт. Протягом доби письменник лежав непритомний. Потім довго приходив до тями. Флоренс як могла підтримувала чоловіка. "Її любов дає мені сили жити далі, — писав Брем. — Тільки жінка може допомогти чоловікові, коли в нього на серці горе. Мені здається, є щось у самій природі жінки, що дозволяє чоловікам відкривати їй душу, ділитися почуттями, не викликаючи при цьому приниження чоловічої гідності".
Після інсульту в письменника стрімко почав прогресувати параліч. Стокер дуже страждав, та працювати не припиняв. Написав іще кілька романів жахів. 100 років тому — 20 квітня 1912-го — Брем Стокер помер у Лондоні. Тіло письменника кремували. Його останки спочивають у колумбарії крематорію Ґолдерс Ґрін.
1 500 000
доларів дали на аукціоні "Крістіс" 2002-го за єдиний рукопис роману Брема Стокера "Дракула". Манускрипт майже 100 років вважали загубленим і знайшли випадково 1982-го.
"Усі права належать тільки нашій родині"
Невдовзі після смерті Брема Стокера його дружині Флоренс почали докучати кінематографісти. Просили дозволу екранізувати "Дракулу", та вона не давала згоди. Німецький режисер Фрідріх Мурнау таки вперто намагався домовитися з удовою письменника — Флоренс вказала йому на двері. Тоді він вирішив змінити імена персонажів Стокера. Фільм назвав "Носферату. Симфонія жаху".
Та попри всі переробки неозброєним оком було видно, що образ головного героя стрічки — графа Орлока — списаний із Дракули. Флоренс Стокер подала позов до суду й домоглася, щоб усі копії картини знищили. Через це 4 березня 1922-го була зірвана берлінська прем'єра фільму.
— Усі права на роман належать тільки нашій родині й так буде завжди, — сказала Флоренс Стокер.
3 
1
Коментарі