"Життя в північному місті аж ніяк йому не подобалося. Тужив за Україною, за безмежним степом, сухим повітрям, де люди ще зберегли відчуття волі. Влітку він здебільшого був у Городку", — згадував про мікробіолога Сергія Виноградського його друг Зельман Ваксман.
Той протягом 1902–1905 років очолює Петербурзький інститут експериментальної медицини. Описує небезпечні бактерії — збудники холери і чуми. Живе з доходів, які дають землі та цукровий завод у містечку Городок — тепер райцентр на Хмельниччині. Від зарплати відмовляється.
"Почував себе в різкому дисонансі з середовищем, — нотує у щоденнику Виноградський. — Як землевласник, я потрапив у немилість. Недоброзичливість, що відчувається чи ввижається, збуджувала в мене недобрі почуття. Сьогодні особливо в мені накипіло. Відчувалася моя особлива непристосованість до середовища, яку все життя відчуваю, належачи до різних суспільних прошарків".
У столиці Російської імперії почувається самотнім. Вільний час проводить у парку на лавці й читає. Погано почувається, має високий тиск, страждає від безсоння. Їде відпочити в Городок. Містечко розташоване над річкою Смотрич. Маєток купив з аукціону батько Микола Виноградський 1871-го у збанкрутілої баронеси Гейсмар. Через 20 років майно перейшло до синів Сергія та Олександра.
"Літо залишило приємні спогади. Тут, у Городку, став нормальною людиною. Перестав "скрипіти". Всі мої лихі супутники роботи, які мав у Петербурзі, зникли, — робить щоденниковий запис Сергій Виноградський 1905-го. — Напевно, це доля — залишитися тут, у цьому містечку і зробити з нього велике процвітаюче місто".
"Нудною виявилася роль поміщика. Її ніяк не можна було уникнути, — згадував пізніше у книзі "Літопис мого життя" вчений.
— Візити до чиновників, відвідування церковних служб, зносини із селянами. Прийоми начальників, як то графа Ігнатьєва, огидної жирної фігури, що заглянув у Городок з метою вжиття заходів проти католиків. Доводилося чинити насильство над собою, щоб бути "на висоті" серед десятка тисяч жителів містечка. Все це суперечило моїм смакам і звичкам. Але нічого не залишалося, як підкоритися. При цьому я зводив поміщицькі традиції до крайнього мінімуму".
У маєтку живе мати Наталія Вікторівна. Вона продала будинок у Києві й переїхала у Городок. Їй належать, за заповітом, гроші й цінні папери. Маєток із 2 тис. га лісу і угідь дістався синам Сергію і Олександру. Брат мікробіолога був музикантом у столиці. Тож господарством став займатися Сергій. Найперше він висаджує фруктовий садок.
"Біля середини травня, після дощів, став очевидним успіх посадок, — пише Виноградський. — Культури кормового буряка й моркви, посаджені рядами між деревами, виглядали такою розкішною зеленню — і ось іноді під вечір, в час золотого заходу я охоплював усе поглядом, і був щасливий! Одного мені бракувало — Близької душі, яка б розуміла. Пройтися з випадковою компанією, яка похваляла й підтакувала, було мені мало".
У Городку вчений проводить аналізи води у криницях. Вони не глибокі і збирають поверхневу воду, що містить домішки відходів із надвірних вбиралень. Виноградський виявляє збудники кишкових захворювань, тифу і холери. Наказує засипати всі криниці. За свій рахунок робить артезіанські свердловини.
Канадський біолог Євген Рослицький описував захоплення Сергія Виноградського лісом: "Для плекання цінних порід дерев він збудував спеціальний розсадник, що доставляв йому досить молодняка для понад 2 тисяч гектарів землі. Цією модернізацією він гордився, а ліс полюбив. Під час щоденних прогулянок він уважно продовжував культивувати ліс — позначував дерева, які потрібно було зрубувати, а також місця, де потрібно було насаджувати нові".
Городок Сергій Виноградський залишає 1916 року через наближення фронту Першої світової війни. Живе в Одесі, де пише фейлетони, в яких висміює радянську владу. Доводить, що місце марксистської ідеології — на звалищі історії.
З приходом більшовиків у Городок маєток Виноградських конфіскують. У описі трьох економій "Городоцька", "Кошарна" і "Ферма" зафіксували 35 будівель — 13 житлових і 22 господарські. Головний палац та більшість споруд грабують і розбирають на будівельні матеріали.
60 років Сергій Виноградський прожив із у шлюбі із Зінаїдою Тихоцькою. Вона родом із села Головківка — тепер Чигиринський район на Черкащині. На 6 років молодша від чоловіка. Закінчила Київський інститут благородних дівиць. У подружжя народилися доньки Зінаїда, Катерина, Тетяна та Олена. Більшість часу навчалися й жили за кордоном або в маєтку в Городку. Дружина померла 1939 року і похована на цвинтарі в містечку Брі-Конт-Робер.
Утік з Одеси перед приходом більшовиків
"Колеги і я будемо вдячні, якщо ви зволите приїхати і працювати в Інституті Пастера. Озброївшись багажем ваших великих знань, зможете продовжити ваші блискучі дослідження без всяких прикрощів. Ми будемо щасливі бачити в своїх рядах, у своєму середовищі не тільки Мечникова, а й Виноградського", — пише в лютому 1922 року французький мікробіолог Еміль Ру безробітному Сергію Виноградському.
Його дослідженнями при Імператорському інституті експериментальної медицини в Петербурзі у 1890-х вчені захоплювалися. Особливо — роботою по боротьбі з чумою, яку проводив спільно з Данилом Заболотним. Але Сергій Виноградський змушений залишити Російську імперію через встановлення влади більшовиків. З Одеси він подався до Константинополя — тепер Стамбул, а потім — до Белграда.
У тодішній столиці Сербії, йому пропонують роботу в інституті. Але хоче проводити дослідження й тому відмовляється. Пропозицію Ру приймає, отримує лабораторію і все необхідне. Відкриває та очолює відділ сільськогосподарської біології. Стає членом Лондонського Королівського товариства, Академій наук у Франції та СРСР. В останній — був єдиним емігрантом за всю історію.
1856, 13 вересня — у сім'ї банкіра Миколи Виноградського в Києві народився син Сергій. Із золотою медаллю закінчує місцеву гімназію. Два роки навчається на юридичному, а потім та фізико-математичному факультетах Київського університету.
1876 — вступає у Петербурзьку консерваторію. За рік залишає її і стає студентом другого курсу природничого факультету Петербурзького університету. Захоплюється мікробіологією. Одружується із Зінаїдою Тихоцькою.
1885 — їде проводити дослідження у французький Страсбург. Робить важливе на той час відкриття — доводить, що мікробам для розвитку не потрібне органічне середовище. Перебирається в Швейцарію, в Цюрих.
1891 — приймає запрошення Інституту експериментальної медицини в Петербурзі, очолює його.
1905 — переїжджає в містечко Городок — тепер райцентр на Хмельниччині. Цікавиться проблемами землеробства та ґрунтознавства. 1911-го номінований на Нобелівську премію з медицини, 1921 року — з хімії.
1918 — їде до Швейцарії, згодом до Белграда. На запрошення бактеріолога Еміля Ру працює в Інституті Пастера у Франції. Поселяється в містечку Брі-Конт-Робер біля Парижа. Там має свою лабораторію.
1949 — видає найвідомішу свою працю "Мікробіологія ґрунтів". Далі працює мало. Більше відпочиває біля будинку або грає на фортепіано. Cтраждає на артрит.
1953, 24 лютого — Сергій Виноградський помирає у своєму домі в Брі-Конт-Робер. Похований там поряд із дружиною.
3 
1
Коментарі
1