Новий 1968-й радянська актриса 72-річна Фаїна Раневська зустрічала на самоті. Обдзвонила друзів, привітала зі святом й попередила, аби не приходили:
— Эту ночь я проведу с очаровательным молодым человеком. Как его зовут? Евгений Онегин.
Актриса давно звикла жити сама.
— Будь он проклят, этот талант, сделавший меня одинокой, — казала.
Її особисте життя для всіх залишалося таємницею. Якось Раневську запитали, чи коли-небудь закохувалася. І вона розповіла історію зі своєї юності, як захопилася красенем-актором, який грав із нею у трупі. Одного разу він сказав, що ввечері прийде в гості. Фаїна причепурилася, накрила стіл. Актор прийшов п'яний та ще й із якоюсь жінкою.
— С тех пор не то что влюбиться — смотреть на них не могу: гады и мерзавцы! — підсумувала.
У неї було багато друзів і прихильників, а кожен її вихід на сцену публіка зустрічала оваціями.
— Как много любви, а в аптеку сходить некому, — іронізувала на те.
На початку 1960-х її розшукала старша сестра Ізабелла. Вона жила у Франції, куди емігрувала з батьками після Жовтневої революції. Фаїна тоді їхати відмовилася, бо не могла покинути театр, який любила понад усе. Поховавши чоловіка й залишившись сама, Белла просила Фаїну допомогти повернутися на батьківщину. Приїхала й була вражена. Вона знала, що її сестра зірка театру й кіно. Але та не мала ні машини, ні дачі. Лише двокімнатну квартиру, яку отримала у 1950-х. Сестри прожили разом недовго. Ізабелла ніяк не могла пристосуватися до радянської дійсності. 1963-го вона тяжко захворіла й померла.
У цей час Раневська повертається на сцену Театру ім. Моссовєта, звідки пішла 1956-го через конфлікт із головним режисером Юрієм Завадським. У кіно практично не знімається. Останні роботи у фільмах "Обережно, бабуся!" (1960), "Легке життя" (1964), "Сьогодні — новий атракціон" (1966) її дратують.
— Снимаюсь в ерунде, — казала. — Съемки похожи на каторгу. Сплошное унижение человеческого достоинства, а впереди — провал, срам, если картина вылезет на экран.
Іншого разу видає:
— Сняться в плохом фильме — все равно что плюнуть в вечность.
За все життя Раневська одержала лише одну роль, гідну її таланту — мадам Розу Скороход у кінострічці "Мрія" Михайла Ромма. Цю картину режисер знімав у Західній Україні, після її приєднання до УРСР 1939-го. Американський президент Франклін Рузвельт, подивившись стрічку, назвав Раневську однією з найвидатніших актрис світу. Не оминув її увагою і Йосип Сталін:
— Вот Михаил Жаров — хороший актер: понаклеит усики, бакенбарды или нацепит бороду. Все равно сразу видно, что это Жаров. А вот Раневская ничего не наклеивает, и все равно всегда разная.
У кіно Раневська була королевою епізодів. Бо режисери боялися, що яскрава гра акторки в головних ролях відверне увагу глядача від основної ідеї фільму. На одній із кінопроб режисер сказав їй про це.
— Если это надо для дела, я могу играть хуже, — відрізала Фаїна Раневська.
Згодом зізнавалася:
— Я в своей жизни не сделала 99 процентов из ста.
Загалом про свої роботи в кіно казала:
— Деньги съедены, а позор остался.
Радянські глядачі запам'ятали її передусім за роллю злої мачухи у фільмі "Попелюшка" і як героїню фільму "Підкидьок", у якому вона видала фразу: "Муля, не нервируй меня!". 1976-го, коли Леонід Брежнєв з нагоди 80-річчя акторки вручав їй орден Леніна, і він не втримався, щоб не згадати "Мулю".
— Леонид Ильич, — обурилася Раневська, — ко мне так обращаются только уличные хулиганы!
— Извините, просто я вас очень люблю, — зніяковів Брежнєв.
За рік до смерті вона пішла зі сцени.
— Я как старая пальма на вокзале — никому не нужна, а выбросить жалко, — зронила на схилі літ.
Під кінець життя найближчою істотою для Фаїни Раневської став пес Мальчик. Заради нього вона не лягала до лікарні й не їхала в санаторій. Померла 19 липня 1984-го після інфаркту й пневмонії.
Якось Фаїна Раневська сказала:
— Когда я умру, похороните меня и на памятнике напишите: "Умерла от омерзения".
Якось під час зйомок на природі, у чистому полі, у Фаїни Раневської виникли проблеми зі шлунком. Вона йде до зеленої будки ген-ген від знімального майданчика й довго звідти не виходить. Кілька разів туди посилають помічника режисера — чи не сталося чого-небудь. Раневська відгукується й заспокоює, що жива. І знову довго не повертається. Нарешті з'являється й велично каже:
— Господи! Кто бы мог подумать, что в человеке столько говна!
Фаїна Раневська любила гостре й дотепне слівце.
— Напора красоты не может сдержать ничто! — заявила одного разу, розглядаючи діру у своїй спідниці.
Багато її висловів стали крилатими:
Если больной очень хочет жить, врачи бессильны.
Есть люди, в которых живет Бог; есть люди, в которых живет дьявол; а есть люди, в которых живут только глисты.
Животных, которых мало, занесли в Красную книгу, а которых много — в Книгу о вкусной и здоровой пище.
Настоящий мужчина — это мужчина, который точно помнит день рождения женщины и никогда не знает, сколько ей лет. Мужчина, который никогда не помнит дня рождения женщины, но точно знает, сколько ей лет — это ее муж.
Я не пью, я больше не курю и я никогда не изменяла мужу — потому что у меня его никогда не было. — Так что же, значит, у вас совсем нет никаких недостатков? — В общем, нет. Правда, у меня большая жопа и я иногда немножко привираю.
Всю жизнь я проплавала в унитазе стилем баттерфляй.
Я вчера была в гостях у N. и пела для них два часа. Так им и надо! Я их тоже терпеть не могу!
Звонок не работает. Как придете, стучите ногами. Почему ногами? Но вы же не с пустыми руками собираетесь приходить!
Страшно грустна моя жизнь. А вы хотите, чтобы я воткнула в жопу куст сирени и делала перед вами стриптиз.
Моя любимая болезнь — чесотка: почесался и еще хочется. А самая ненавистная — геморрой: ни себе посмотреть, ни людям показать.
Склероз нельзя вылечить, но о нем можно забыть.
Стареть скучно, но это единственный способ жить долго.
2 
1
Коментарі
2