Гуцули святкують два Великодні

За дуже давнім звичаєм, гуцули двічі святкують Великдень.
Спочатку — Воскресіння Христове. А через двадцять п’ять днів після Паски — Рахманський Великдень. У цей день у горах можна почути музику дзвонів — досить лише вийти на котрусь із вершин і припасти вухом до землі

Фото: Фото: Олександр Лісконог

Одна з гуцульських легенд застерігає, що кінець світу настане тоді, коли не буде розписано жодної писанки, коли шкарлупа не попливе водою, коли рахмани не дізнаються про свято і Карпати не почують підземних дзвонів

Гуцули, правду кажучи, не надто переймаються тлумаченнями своїх міфів. Для тих, хто знає, досить і того, що Рахманський Великдень з дідів-прадідів відзначається як свято далеких родичів — людей праведних і богомільних, чиїми молитвами і доброчесністю впродовж віків тримаються гори Карпати. Магія спілкування із ними полягає в особливому розписі писанок — на яєчній шкаралупі, яку кидають в ріки, малюють знаки нескінченної дороги

“Доки шкаралупка пливе водою, вона знову перетворюється на яйце, — додає історії шарму відомий в краї музикант. — І тими яйцями рахмани розговляться”

За дуже давнім звичаєм, гуцули двічі святкують Великдень.

Спочатку — Воскресіння Христове. А через двадцять п'ять днів після Паски — Рахманський Великдень.

У цей день у горах можна почути музику дзвонів — досить лише вийти на котрусь із вершин і припасти вухом до землі

Обидва свята, розтлумачує власник приватного етно музею, краєзнавець з селища Верховина Івано-Франківської області, Роман Кумлик, тісно пов'язані між собою.

В день Паски, після того, як родина поснідає свяченим, ґаздиня (господиня) бере шкаралупу освячених у церкві крашанок та писанок і пускає її на воду — в потічок чи у річку. Вважається, що за три з половиною тижні вона допливе в Країну рахманів і сповістить їм про те, що прийшло Воскресіння. Тоді рахмани і заб'ють в усі свої рахманські дзвони.

"Доки шкаралупка пливе водою, вона знову перетворюється на яйце, — додає історії шарму відомий в краї музикант. — І тими яйцями рахмани розговляться".

Зазвичай горяни зважають на Рахманський Великдень, що настає четвертої середи по Воскресінню. Намагаються в цей день нічого тяжкого не робити, не різати і не шити, не копати землю. Дехто йде високо у гори, щоб почути з-під землі подзвін. Кажуть, що чують його не всі. "Для великих грішників земля німою лишається", — ставить у своїй розповіді крапку старий гуцул.

Сьогодні, на жаль, Рахманський Великдень в Карпатах потроху своє відживає. Гуцули в цей день справді утримуються від роботи, але здебільшого формально наслідуючи звичай — мало хто може пояснити, чому так робиться.

У Карпатах розповідають, що рахмани — це ченці , справедливі руснаки; вони такої віри, як і гуцули. Вони живуть далеко на сході в монастирі, де ведуть богомільне життя.

"Ми завдячуємо їм, бо вони спокутують наші гріхи, постяться цілий рік, скоромляться тільки тим, що на Великдень ділять на дванадцятьох одне яйце, котре приносить вода... Рахмани — це наші кревні (родичі); тому старші люди тримають аж до Рахманського Великодня строгий піст", - розповідає Кумлик.

Гуцули, правду кажучи, не надто переймаються тлумаченнями своїх міфів. Для тих, хто знає, досить і того, що Рахманський Великдень з дідів-прадідів відзначається як свято далеких родичів — людей праведних і богомільних, чиїми молитвами і доброчесністю впродовж віків тримаються гори Карпати. Магія спілкування із ними полягає в особливому розписі писанок — на яєчній шкаралупі, яку кидають в ріки, малюють знаки нескінченної дороги.

Одна з гуцульських легенд застерігає, що кінець світу настане тоді, коли не буде розписано жодної писанки, коли шкарлупа не попливе водою, коли рахмани не дізнаються про свято і Карпати не почують підземних дзвонів.

Тому горяни кожного року пишуть писанки і святкують другий Великдень.