Микола Міхновський не був романтиком, як його часто зображають, вважає історик Федір Турченко. Він був значно далекогляднішим за більшість тогочасних українських політиків. Чому Міхновського не любили багато діячів українського руху початку 20 століття, чому зазнав поразки його проект і чому він зрештою наклав на себе руки, Федір Турченко розповідає в інтерв'ю Gazeta.ua.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "На похоронах Міхновського було всього одинадцять осіб"
Яким чином у Миколи Міхновський виникла ідея самостійництва?
- Прагнення до самостійності України було природним. Українці мали досвід державотворення при Богдану Хмельницькому чи за Київської Русі. Ця ідея не зникала, а часом набирала нових форм. Наприклад, Шевченко та Котляревський писали і спілкувалися українською і вважали, що українці можуть бути самодостатніми. Вони намагалися творчо відмежовуватися від польського та російського культурного процесу. Для Міхновського Шевченко був національним пророком, який не зовсім усвідомлено прагнув до самостійного існування України. Також Міхновський спостерігав, як пробивали собі шляхом до незалежності інші країни. Він навчався у Київському університеті, де серед студентів ледь не третина були поляки. У цьому середовищі було кілька радикальних політичних течій. Досвід Польщі його цікавив особливо. Микола слідкував за громадським життям і сам брав участь у кількох організаціях, зокрема, "Братстві тарасівців".
Також він часом їздив на Галичину, де політичне життя було жвавішим, ніж у Києві. Там у 1895 році Юліан Бачинський опублікував книгу "Ukraina Irredenta" (Україна поневолена). Автор обґрунтовує незалежність України в межах українських етнічних територій. В основі проекту були марксистські ідеї. Капіталізм розвивається та збільшується експлуатація народів. Згодом через економічні обставини вибухне революція, а, отже, у такій ситуації українська нація зможе поставити питання про незалежність. Через деякий час "Братство" теж орієнтувалося на перспективу незалежності, але вже без соціалістичних ідей.
Чому він не потрапив під вплив, популярної на той час, соціалістичної течії?
- Більшість українських політиків орієнтувалися на народний соціалізм. Вважали перевагою, що українці не мають власних поміщиків і капіталістів, що творить еліту. Натомість держава - це знаряддя експлуатації та деспотії. У війнах 19 століття, зокрема, наполеонівських, звинувачували національні держави. Тому потрібно ліквідувати кордони і окремі уряди, а створити федерацію, на чолі якої стане один уряд, у кожного народу залишаться свої культурні та національні особливості. Соціалісти намалювали красиву картинку: нема держави - нема війни. Таким чином, українці повинні створити власну автономію, а не входити до складу іншої. Ідеологом руху був Михайло Драгоманов. Свого часу він багато зробив, щоби повернути українське середовище до політики. Але пропонував солодку утопію.
Міхновський був далекий від соціалізму. Вважав, що соціальне визволення не відбудеться завдяки класовій боротьбі в середині нації. Українцям таку ідею нав'язали, тому потрібно виробити власну. На карті світу початку 19 століття було 3-4 основні кольори, якими позначали великі імперії: Російську, Британську, Французьку, Австро-Угорську. Спостерігаючи за світом, збагнув, що боротьба відбуватиметься між націями, які панують і не панують, а не між класами. Відчував, що скоро вибухне війна, а імперії роздробляться. Він написав про це у своїй брошурі для Радикальної партії України "Самостійна Україна". Проте її відклали, мовляв, не на часі, повернемося до неї пізніше. Просто в середовищі було багато соціалістів. Опоненти-сучасники називали Міхновського авантюристом. Проте 1914 року розпочалася І світова, а сьогодні у світі існують сотні країн. Виходить, він був більшим прагматиком, ніж його опоненти.
Що він запропонував для вирішення українського питання?
- Міхновський діяв поза межами можливого. Невідомо, що у світі може змінитися, тому треба скористатися моментом. Вважав, що федерація у складі Росії не вирішить питання українців, зокрема, селянства. Це може зробити тільки власна держава зі своєю елітою. Якщо нема власної еліти, то керуватиме чужа і на свою користь. Розумів, що соціалізм не задовольнить питання власності землі. Був співорганізатором Української Демократично-Хліборобської партії. Учасники її вважали, що землі поміщиків потрібно розділити і віддати комусь за гроші, декому безкоштовно. Таке було уявлення про фермерське господарство. Знав, що соціалізм не вирішить питання землі. На його думку, без самостійності відбудеться деморалізація народу.
Проте Міхновський не говорив про негайне втілення свого проекту. Не було таких можливостей, інтелігенції, національної ідеї. Але незалежність потрібно ставити за мету на перспективу. Федерація може бути перехідним етапом, але не ціллю. Подібні розмови виникали серед політиків Наддніпрянщини та Наддністрянщини. Ідею самостійності закинули в суспільство, а на Міхновського налетів шквал критики, і почалися спекуляції.
Чому його ідею не сприймали?
- Для кінця 19-го – початку 20 століття його ідея була фантастичною. Український політикум був тоді слабко розвиненим, інтелігенція – не чисельна. Навіть відомі українофіли вважали себе представниками російської культури. Рідко наважувалися на радикальні кроки. Свого часу Кирило-Мефодіїське товариство висловило ідею слов'янської федерації, де Україна знаходиться у центрі. Це ставило хрест на перспективі "русского міра". Учасників організації розігнали і переслідували. Тому їхні наступники, старогромадівці, які мали становище в суспільстві, займали посади чиновників, лікарів, були поміщиками, не хотіли наражати себе на небезпеку. Вони хотіли бути українофілами і одночасно - не переходити межу, яку визначила російська влада. З одного боку мати самодостатню автономію, але не брати на себе обов'язки державотворення. Ніхто не збирався наражатися на небезпеку.
Чому Міхновський і керівництво Центральної Ради конфліктували?
- Центральна рада відстоювала ідею автономії у складі демократичної Росії. Не вважала за потрібне прагнути до більшого. До Ради також увійшов Міхновський із групою самостійників. Він пропонував українізувати російську армію, у складі якої воювало кілька тисяч українських солдат. Вони могли б об'єднатися в українські національні частини і виступити під українським прапором. Самостійники створюють Другий український імені гетьмана Павла Полуботка козачий полк. Натомість автономісти вважали, що оскільки згодом існуватиме федерація, то національна армія не потрібна.
У червні 1917-го Центральна рада видає І Універсал, в якому засвідчує бажання створити українську автономію. Вже через місяць виходить ІІ Універсал, який був відступом назад. У ньому йшлося про відмову від конкретних шляхів до автономії: створення уряду, визнання Центральної Ради, як загальноукраїнського органу, її склад має затверджувати Тимчасовий уряд. За ним Центральна рада поширювала свій вплив вже на меншу територію без південної та східної України. Цей крок назад не був обов'язковим.
Після ІІ Універсалу стосунки Міхновського з керівництвом Ради, зокрема Михайлом Грушевським і Винниченком, погіршилися. Автономісти виступили різко проти ідеї війська. Відбувся заколот. Полк ім. Полуботка намагався захопити ключові пункти Києва. За лаштунками подій був Міхновський.
Яка була мета заколоту?
- У той час війська Тимчасового уряду були деморалізовані. У Санкт-Петербурзі вибухнуло повстання більшовиків. Між ними виникла різня. Таким чином, росіянам не було діла до того, що відбувається у Києві. У той період подібні виступи відбувалися де-не-де по Україні. Це могло перерости у загальнонаціональне повстання. Міхновський хотів скористатися нестабільною ситуацією в Росії. Натомість Грушевський і Винниченко кинули на "полуботківців" війська Тимчасового уряду. На прохання Винниченка і Петлюри Міхновського відправили бозна-куди на Румунський фронт.
Він наголошував, що триває Перша світова війна, а, отже, без війська Центральна рада довго не проіснує. На його закиди говорили, що попереду світова соціалістична революція, тоді всім буде "харашо". Більшість послухала автономістів Грушевського і Винниченка. Вони тоді були впливовими політиками.
Коли вже по Києву стріляли більшовики, в січні 1918-го Рада проголошує незалежність у IV Універсалі. Він дорого коштував, але життя примусило. Автономісти мали зробити висновки зі своїх помилок, але стояли на своєму. На його думку, війна і діяльність соціалістів є проявом звільнення народів. Коли боротьба закінчиться, до влади в Росії прийдуть нормальні, люди і українці створять з нею федерацію. Раніше говорили, що від федерації дійдуть до самостійності. Тепер навпаки, проголосили самостійність і прагнемо до федерації.
Які стосунки були з Павлом Скоропадським?
- Скоропадський намагався домовитися із Міхновським про співпрацю. Гетьману подобалися його антисоціалістичні погляди. Крім того, самостійник конфліктував з Центральною радою і його Українська демократично-хліборобська партія допомогла скинути автономістів. Обіцяв поставити його на голову уряду. Проте йому не можна було довіряти, на нього постійно тиснуло оточення. Воно застерігало гетьмана від Міхновського. Казали ні в якому разі не давати йому високої посади. Натомість лідер запропонував тільки місце особистого радника. Міхновський відмовився. Проте він не підтримав і не брав участі в антигетьманському повстанні Петлюри. Після перевороту він їде в Кременчук до полковника Петра Болбочана. Досі не покидає ідеї скористатися ситуацією і створити українське військо. Мав план разом із Болбочаном та Євгеном Коновальцем, який керував корпусом Січових стрільців, повалити Директорію і встановити військову диктатуру. Не вдалося, бо Болбочана заарештували, а Міхновський захворів на тиф.
Хто найбільше його критикував?
- Він конфліктував з основними політиками революції 1917-1920 років: Грушевським, Винниченком, Петлюрою. Михайло Грушевський написав критичну статтю про Міхновського, коли той повернувся в Радянський союз у 1924 році. До того він переховувався на Кубані. Розумів, що новостворений СРСР нічого доброго не принесе Україні. Поки влада проводила політику українізації, думав чимось згодитися українській справі. Грушевський повністю розкритикував ідею повернення Міхновського до України. Описував його, як чоловіка з експансивним характером, з якого виросте фашизм. Так писав, бо хотів мати додаткові бонуси перед новою владою.
Який насправді був характер у Міхновського?
- Він справді був емоційним. Проте йому приписували багато зайвих речей, особливо неврівноважений характер. Микола Міхновський був доволі успішним юристом, чим добре заробляв собі на життя. Неврастенік навряд чи зміг би побудувати кар'єру в такій справі. Опоненти не любили його за принциповість і категоричність у своїх поглядах. До кінця був вірний своїм ідеалам. Міхновський був надзвичайно грамотним. Ще зі студентських років читав усе, що можна було, і був у центрі культурного життя Києва.
Чому ж він наклав на себе руки?
- Коли він повернувся після революції до України, з'явилася ілюзія, що він може вплинути на політичний процес. Деякі колишні критики радо його вітали і налагодили з ним спілкування. Вони самі шукали з ним спільної мови, не тому що змінився Міхновський. У своїх поглядах він був, як цвях. Середовище змінилися, зрозуміли власні помилки і двоякі рішення основних політиків, зрозуміли, що орієнтація на Росію не виправдалася. Приїхавши до Києва, Міхновський очікував побачити розквіт українського життя, адже була оголошена українізація. Та він розчарувався у тому, що побачив. Також його не пускали за кордон, наприклад, у Галичину. У Києві за ним слідкували, могли заарештувати. Є здогади, що ЧК ГПУ запропонувало йому співпрацю. Проте я не знайшов його справи в архівах. До самогубства його підвели. А він був самотнім, нікому було його підтримати.
З ким він товаришував, і як склалося його особисте життя?
- Обирав собі друзів, подібних із ним у життєвих поглядах. Співпрацював лише з тими, хто поділяв його політичні погляди. У нього було багато друзів серед письменників. Переписувався з Іваном Франко, який свого часу розчарувався в соціалізмі і теж став самостійником. Знався із Лесею Українкою і Ольгою Кобилянською. Брати Володимир і Сергій Шемети були його земляками і найближчими друзями. Все життя вони були друзями і колегами. З Коновальцем і Донцовим лише перетинався, але близьких стосунків не було.
Із Донцовим Міхновський мав розбіжності у поглядах. У часи Першої світової, розуміли, що після війни будуть великі зміни і від того, хто переможе буде залежати доля України. Експансивний націоналіст орієнтувався на Австрійський проект. Міхновський вбачав, що якщо у війні переможе Росія, Україна матиме більше вигоди. Війна, а значить вибору мало, тому треба використати для реалізації української ідеї. Якщо перемогу здобуде Австрія і Німеччина, це ускладнить українське питання, бо українські території будуть розділені між кількома державами. Українцям відійде щонайбільше Київщина, Галичина - до поляків, бо вони не бачили України на карті світу і мали більший вплив у Європі і брали участь у війні на боці Австрії. Перемога Росії не була би панацеєю, але давала більше шансів з часом досягнути ідеї самостійності. Більшість українських територій знаходилася в Російській імперії. Це дає можливість створити українцям спершу автономію, а далі боротися за самостійність. В принципі так і трапилося. Радянський союз приєднав Західну Україну і Закарпаття, польську проблему вирішилася шляхом виселення. Сьогодні ми маємо незалежність. На жаль, Міхновський не міг собі уявити, що об'єднання України у складі Росії відбудеться ціною масових репресій, і Голодомору.
Щодо особистого життя, то тут йому не дуже щастило. Після закінчення університету Міхновський працював помічником адвоката. І без тями закохався у його дружину. Це була перша його любов. Трапився великий скандал, Міхновський був на межі самогубства. Так склалася його доля, що він так і не одружився протягом життя і дітей не мав.
За яких обставин його ідеї могли би реалізуватися?
- Вони мали би великий шанс втілитися, якби Центральна рада підтримала виступ "полуботківців". Невідомо, тоді в Росії була анархія. Але Центральна рада могла би здобути більші позиції у своєму становищі. Це був би дипломатичний козир у переговорах із Тимчасовим урядом. Міхновський дав опонентам альтернативу, яку не використали. Він був прагматичною людиною. А історики й письменники виявилися не дуже хорошими політиками.
3 
1
Коментарі
4