У Дніпропетровську відбулася Всеукраїнська наукова конференція "Актуальні проблеми вивчення українського визвольного руху 1920—1950-х років", повідомляє прес-служба Центру дослідження визвольного руху.
Вона розпочалася з прес-конференції для журналістів на тему "Український визвольний рух та національне питання під час Другої Світової війни". Її провели спільно доктор політичних наук Владислав Гриневич, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В'ятрович та директор Всеукраїнського центру вивчення Голокосту "Ткума" Ігор Щупак.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Колесніченко йде шляхом радянської пропаганади - історик
Володимир В'ятрович розповів про український визвольний рух і поляків під час Другої світової війни.
"Журналісти і громадськість схильні розглядати якісь окремі аспекти українсько-польських відносин протягом Другої світової — чи то йдеться про події на Волині у 1943 року, чи про виселення українців з батьківських земель у 1947 році", — зауважив дослідник.
Проте для розуміння суті українсько-польських відносин історик радить говорити про цілість їх у 20 столітті".
"Західноукраїнська Народна Республіка програла Польщі війну у 1918—1919 роках, її територія була окупована. Протягом 1920—30-х років відбувалася активна полонізація західноукраїнських земель. Особливо прикрою для місцевого населення була політика надання землі польським колоністам. До загострення стосунків призвела і політика двох тоталітарних режимів — радянського і німецького, які під час окупації України підігрівали ворожнечу між українцями і поляками. Початки відкритого конфлікту припадають на 1942 рік, коли на Холмщині від рук поляків гине українське мирне населення. У 1943 році протистояння перекидається на Волинь, де розпочинається масовий обопільний терор, в якому українці, в силу своєї чисельності, вели перед. Останнім акордом цієї польсько-української війни стала акція "Вісла" в 1947 році, коли українці Холмщини та Підляшшя були розпорошені по території Польщі", - додав історик.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українські політики не відкривають архіви спецслужб, бо бояться самосуду
Володимир В'ятрович також наголосив на випадках співпраці між українським і польським національними рухами - у 1945 році українські та польські повстанці спільно вели бойові дії проти комуністів.
Про відносини ОУН, УПА і євреїв під час Другої світової війни говорив у своєму виступі Ігор Щупак: "Ставлення до нацистського "остаточного вирішення єврейського питання" з боку українських націоналістичних організацій, ОУН, УПА потребує окремого розгляду. Слід зауважити наявність свідчень як про знищення євреїв окремими націоналістами, так і про рятування ними євреїв".
"Форми допомоги євреям були різними — від зарахування до підрозділів УПА (певна кількість євреїв воювали в складі відділів УПА, здебільшого це були медичні працівники) до надання фальшивих документів тощо, — говорить Щупак. — Так, у Вінницькому державному архіві є звіт слідчих СД щодо викритої німецькою поліцією типографії фальшивих документів і літератури українських націоналістів-бандерівців, згідно з яким "українські націоналісти постачали фальшиві паспорти не тільки своїм членам, але і євреям".
Крім того, Щупак нагадав, що один із лідерів підпілля ОУН на Дніпропетровщині, нікопольчанин Ф. Вовк є Праведником народів світу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Заборона лекції ненависника Бандери перетворила б його на мученика - історик
На думку Владислава Гриневича, нацистська окупація в 1941 році різко відділила Україну від Росії як політично, так і ментально, вивівши її на декілька років з-під впливу радянської ідеології і пропаганди.
Проте після повернення радянської влади ідеологічний тиск з боку сталінського режиму не послабився, він набув інших форм. Замість комуністичної риторики українському суспільству нав'язувалися російські патріотичні моделі.
"Одним із методів легітимації сталінської влади в Україні став "проект" формування українського радянського патріотизму, в якому активну участь брали як партійно-радянська, так і творча еліта УРСР, — говорить історик. — Культурницький, етнічний націоналізм творчої еліти і державницький, "громадянський" націоналізм партократії назагал доповнювали один одного, адже по суті обидва формували українську ідентичність через визнання української державності, її етнічних кордонів, власної культури та історії, хоча і в межах СРСР. Однак цей "проект" виявився доволі суперечливим, позаяк за умов панування в ідеології і пропаганді російського націоналізму український радянський патріотизм було загнано в прокрустове ложе малоросійства — неповноцінності і меншовартості".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Неприпустимо, що українськими архівами керує комуністка" - історик
Конференція "Актуальні проблеми вивчення українського визвольного руху 1920—1950-х років" організована 15—16 червня 2012 року Інститутом суспільних досліджень, Центром досліджень визвольного руху та Всеукраїнським центром вивчення Голокосту "Ткума".
3 
1
Коментарі
22