Суботу 6 грудня 1941 року Моніка Контер провела в компанії свого нареченого лейтенанта Тихоокеанського флоту Барні Беннінга. Вони веселилися в одному з нічних клубів Перл-Харбора – бази Тихоокеанського флоту США. Обід із трьох блюд коштував надзвичайно дешево – всього один долар. Закохані подзвонили своєму спільному знайомому – Біллу Селіверу. Моніка удавано насварилася на Білла. Мовляв, негоже ховатися від друзів та ще й у вихідний. Ані Моніка, ані Барні більше не почують і не побачать Селівера. Наступного дня він загине під час нападу японської авіації.
Тим часом командувач Гавайським військовим округом генерал Уолтер Шорт роздивлявся роздруківку перехопленої ФБР телефонної розмови. Дзвонили з Японії до місцевого дантиста Мотокази Морі. Чомусь розпитували про квіти.
– Ви обрали не кращий час для квітів, – відповів невідомому абоненту японський стоматолог.
– Однак гібіскус і пойнзеція квітнуть саме зараз.
Насправді йшлося про американські кораблі. Напередодні всі авіаносці залишили базу флоту. Однак лишилися лінкори, крейсери й есмінці.
Американці були здивовані розмовою. Кому знадобилося замовляти дороговартісний телефонний дзвінок аби розпитати про квіти? Нарада в штабі Шорта затяглася. Дружини офіцерів поспішали. Їм хотілося якнайшвидше відправитися на вечірку. Зрештою Шорт назвав начальника контррозвідки Джорджа Бікнелла занадто прискіпливим.
Сполучені Штати давно турбувала агресивна політика Японії. Після поразки Франції від Німеччини в 1940 році японці почали захоплювати Індокитай. Вони давно господарювали в Китаї та Маньчжурії. Японці навіть запропонували США поділити сфери впливу в Тихому океані. Америка відмовилася. Більше того уряд Сполучених Штатів заборонив постачати нафту Японії. Наближалася війна.
Того ж дня командувач Тихоокеанським флотом США адмірал Хасбанд Кімелл отримав шифрограму. Повідомлялося, що японці вдруге за місяць змінили шифр. До того ж розвідка втратила місцеперебування їхнього флоту.
Остання обставина не надто стурбувала адмірала. За півроку це був 12 випадок, коли флот губився, а потім знову знаходився. Про всяк випадок адмірал запитав у підлеглих про можливість атаки Перл-Харбора з повітря й моря.
– Жодної, – відповів Чарльз Макморіс.
Того ж вечора відбувався конкурс корабельних оркестрів. Переміг оркестр лінкора "Пенсильванія", хоча на думку багатьох музики із "Арізони" грали краще. Вечір закінчився танцями. На ранок значна частина моряків так і не повернулася на свої кораблі.
Задовго до цього командувач флотом Японії адмірал Ямамото зробив висновок: без знищення Тихоокеанського флоту, перемогти США у наступній війні буде неможливо. Адже флот на Гаваях – найбільша небезпека. Почалася підготовка до операції. За дивним збігом обставин її доручили провести адміралу Нагумо. Той не був прихильником війни із США.
Відпрацювання атаки розпочалися за півроку. Японці ніяк не могли дати раду з авіаційними торпедами. На малих глибинах, подібних до тих, що були в Перл-Харборі, торпеди заривалися в дно й не вибухали. Зрештою вихід знайшли. Торпеду в горизонтальному становищі підтримували дерев'яні стабілізатори. Для більшої певності капітан Судзукі поїхав на Гаваї в якості туриста. Йому навіть дозволили зробити фотознімки бази флоту.
Підготовка до операції тривала в режимі надзвичайної секретності. Ледве вдалося вибити в уряду вісім танкерів замість шести. Ямамото знав, що 6 танкерів не здатні забезпечити пальним 6 японських авіаносців. Зрештою з Курильських островів вийшли авіаносці "Акагі", "Кага", "Сорю", "Дзуйкаку", "Хірю" й "Секаку". Загалом чисельність флоту складали 32 кораблі. 26 листопада ескадра вийшла в море.
Тим часом японські дипломати до останнього вели перемовини в Америці. Вони сподівалися виторгувати свободу дій в Тихоокеанському регіоні. Якби вдалося домовитися, атака на Перл-Харбор ніколи не відбулася. Однак 2 грудня ескадра отримала наказ – провести атаку. 6 грудня над адміральським кораблем "Акагі" урочисто підняли прапор, під яким здобули блискучу перемогу над росіянами під Цусімою.
О 1 годині 20 хвилин Токіо підтвердив: у гавані Перл Харбора стоять 9 лінкорів, 3 крейсери і 17 есмінців.
О 3-40 ночі американський есмінець "Уорд" помітив перископ невідомого підводного човна. Капітан відразу віддав наказ про атаку. Кинули глибинні бомби. О 7 ранку ситуація повторилася. Цього разу надмалий японський човен було видно візуально. Доповіли командуванню. Ті вирішили перепитати. Потім наважилися передати нагору. Телефон командувача був зайнятий. Час невмолимо збігав.
О 6 ранку 7 грудня японська ескадрилья першої хвилі – 183 літаки піднялися в небо. В цей час місіс Блекмор везла автомобілем свого чоловіка на роботу в порт. Була неділя містер Блекмор працював механіком. Жінка оглянула гавань.
– Такого сонного царства я ще в житті не бачила.
Тим часом на горі Опана – найвищій точці острова Оаху, рядові радіолокаційної станції Локарт і Еліот спостерігали за небом. О 7 ранку вони повинні були здавати чергування, але не прийшла машина. Знову включили станцію.
О 7-06 Локарт додзвонився в Інформаційний центр. Слухавку взяв лейтенант Тейлор.
– З півночі наближається армада літаків, – випалив рядовий.
– Не турбуйтеся про це, – відповів лейтенант. Він подумав, що повертаються літаки з авіаносців.
Атака на флот розпочалася о 7-55. На кораблях саме готувалися до підняття прапора. Натягали палатки для католицької служби Божої. Машиніст Хутон розглядав фото свого 8-місячного сина. Він його ще не бачив, а знімки вислала дружина.
Раптом пролетів один літак, інший. Пролунав вибух. Ніхто нічого не зрозумів. На лінкорі "Арізона" саме виконували гімн. Музикантів не спинила навіть черга із літака. Дерев'яні скалки влучили диригенту просто в обличчя. Але він і не подумав спинитися.
Три торпеди влучили лінкору "Оклахома" у лівий борт. Згасло світло. Лейтенант Тосідж прокричав по корабельному радіо.
– Нас бомблять японці. Це не навчання!
Йому ніхто не повірив.
– Я й не знав, що японці на нас ображені, – здивувався сержант Томас Донах'ю.
На "Пенсильванії" один із матросів крикнув старшині машиністів Вільяму Фелсінгу, що японці атакують флот.
– Ти помилився, синок. Це мабуть німці, – віджартувався той.
Адмірал Кімелл вискочив на терасу власного будинку.
– Дивіться, вони добивають "Оклахому", – закричала жінка, що проходила повз.
– Бачу, – відповів адмірал.
На аеродромі Хікем бомба влучила в їдальню. 35 людей загинули миттєво.
Льотчики-лейтенанти Уелч і Тейлор передумали йти купатися. Вони набрали номер аеродрому Халейва.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вінстон Черчилль хотів відкрити другий фронт 1946 року
– Винищувачі П-40 заправлені й із повним боєкомплектом, – відповіли там. Хлопці кинулися в машину і поїхали до Халейви. Їм вдалося піднятися в небо. Першою несподіваною атакою вони збили два винищувачі "Зеро". На аеродромі "Ева" їхньою здобиччю стали п'ять бомбардувальників. Льотчики тричі сідали, поповнювали боєкомплект і злітали знову.
Однак на кораблях справи були кепськими. Там розпочалося справжнісіньке пекло. Томас Донах'ю кидався в літаки, що пролітали, гайками і болтами.
– Принесіть патрони, – кричав він. – Я не можу докинути до них гайками.
З лінкора "Невада" збили японський літак. Живий льотчик випірнув і плавав біля корабля. Ніхто не звертав на нього уваги. Першим перевернувся й затонув лінкор "Оклахома". Минуло 7 хвилин від влучання першої торпеди. У трюмі корабля були люди. Дехто свідомо залишався на посту. Дехто вибрався на поверхню через ілюмінатор. Капелан Алоіз Шмітт теж поліз туди. У штанях була книга – молитовник. Вона зачепилася. Довелося повертатися й знову чекати своєї черги.
За хвилину пролунав страшенної сили вибух. Це загинула "Арізона". Бомба влучила в димову трубу. Здетонував боєкомплект. Полум'я знялося на 200 метрів угору. На березі від ударної хвилі заглохли автомобілі. Одночасно згоріло біля тисячі людей. Трупи учасників оркестру знайшли згодом на другій палубі.
Друга хвиля літаків налетіла о 8-45. Однак їх зустрів вогонь зеніток. З "Меріленду" збили відразу три бомбардувальники.
В цей час на аеродром Хікем з континенту прибули кілька "літаючих фортець" – бомбардувальників Б-17.
Черговий спокійно доповів пілотам:
– Швидкість вітру – 8 метрів на секунду. У вас на хвості три японці, сер.
Жодного із півтора десятка "літаючих фортець" японці так і не збили.
Телеграма про можливий початок атаки запізнилася на півгодини. Її приніс адміралу Кімеллу поштар-японець Фучікамі. Японців було на Гаваях 157 тисяч. Кімелл мовчки прочитав повідомлення і викинув телеграму в корзину для сміття.
Нападники втратили 29 літаків і 55 льотчиків. 324 літаки повернулися на авіаносці. У результаті японської атаки потопили 4 лінкори. Ще три отримали серйозні ушкодження. Півроку японці безкарно володарювали на Тихоокеанському узбережжі Азії. Однак війну таки програли. Американці відновили всі затоплені й ушкоджені фрегати окрім "Арізони" й "Оклахоми". З 32 японських кораблів, що атакували Перл-Харбор до кінця війни вцілів лише один.
Медсестра Моніка Контер знайшла Барні Беннінга лише через три дні. Вона вже не сподівалася побачити його живим.
4 
1
Коментарі