15 березня 1923 року Рада послів Антанти в Парижі прийняла остаточне рішення про передачу Польщі Східної Галичини і Західної Волині. Згоди в населення земель не питали.
Ще за 2 роки до того із підписанням Ризького мирного договору завершилася війна між Польщею і Радянською Росією. За Польщею закріплювалася частина Полісся, західна частина Волинської губернії з містами Луцьк, Рівне і Кременець. Також РСФРР і УСРР відмовилися від претензій на Східну Галичину.
На той період УНР та ЗУНР на території України більше не існувало - уряди діяли в еміграції. З кінця 1922 року Україна перебувала у складі Радянського Союзу, в якому не відмовилися від ідеї "світової пролетарської революції". Польща ж мала сильну підтримку Франції, яка вбачала в ній надійну противагу більшовикам.
Ухвалу про передачу підписали прем'єр-міністр Франції Раймон Пуанкаре, а також представники Великої Британії, Італії та Японії. Рада послів була міжнародним виконавчим органом після завершення Першої світової війни.
"Враховуючи, що польський уряд звернувся 15 лютого 1923 року до Конференції послів із проханням, щоб держави, представлені на Конференції, використали своє право, враховуючи, що Австрія відмовилася від прав на територію поза кордонами Австрії, враховуючи, що Польща визнає, що етнографічні умови вимагають автономного статусу для східної частини Галичини, і враховуючи, що між Польщею та країнами Антанти існує договір від 28 червня 1919 року, яким підтверджені національні гарантії для всіх жителів незалежно від раси, мови і релігії, враховуючи Ризький мир про кордон із Росією, Конференція послів вирішує визнати за Польщею всі права суверена на територіях, розташованих між вищеозначеними кордонами й іншими кордонами польської території", - йшлося в ухвалі. Ризький мир фактично узаконили.
В результаті під владою Польщі опинилися землі з понад 9 млн населення. 7 млн із нього становили етнічні українці. Вони ж стали найчисельнішою етнічною групою Польщі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зірвали наступальну операцію українських військ
Рішення Ради послів Антанти українці не визнали. Повсюди проходили акції протесту та мітинги. У Львові деякі українці заговорили про невизнання влади Польщі і заприсяглися використовувати усіляку можливість для створення єдиної української держави. Митрополит Андрей Шептицький, який тоді перебував у Парижі, прибув до Раймона Пуанкаре і намагався переконати його змінити рішення, але марно.
Після прийняття ухвали в уряді ЗУНР створили ліквідаційну комісію на чолі з Костем Левицьким. Вона прийняла рішення про розформування усіх урядових установ та дипломатичних представництв ЗУНР. До організації повстань на території України не закликали.
Тоді ж диктатор ЗУНР Євген Петрушевич подав у відставку. 30 квітня 1923 року в Женеві він представив проєкт "Основи державного ладу Галицької Республіки". За ним на території Східної Галичини мали утворити нову державу з 3 панівними націями: українською, польською та єврейською. Але підтримки проєкт не знайшов.
У свою чергу, вимога до Польщі щодо дотримання режиму автономії для Східної Галичини виявилася декларативною. Польща не дотримувалась її протягом усього міжвоєнного періоду. А проти рішення Ради послів виступали лише уряди РСФРР і УСРР.
"Проклямацію Української Національної Ради" проголосили у Львові 19 жовтня 1918 року. Тоді добігала кінця Перша світова війна і розпадалася Австро-Угорська імперія. На західноукраїнських землях виникла Українська держава.
9 листопада вона отримає назву Західноукраїнська Народна Республіка - ЗУНР. За 4 доби Рада прийме "Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії", яким затвердить її існування.
2 
1
Коментарі
2