Тисячу років на аренах римських міст процвітав кривавий шоу-бізнес - бої гладіаторів. Але гладіаторські бої придумали не римляни. Це зробили етруски - конкуренти ще молодого Риму за першість в Італії. Етруски перестали приносити в жертву богам військовополонених, і запровадили звичай смертельного двобою на потіху глядачам. Звичай цей перекочував в сусідній Рим в 6 столітті до н.е. Пізніше, в епоху розквіту імперії, найбільш відомі гладіаторські школи розташовувалися в місті Капуя, колись заселеному етрусками.
Не кожен гладіатор, як це багатьом здається, був рабом-смертником. У гладіаторських школах імператорського Риму вільних громадян було навіть більше, ніж рабів. Знатні і багаті римляни теж нерідко вступали в ці ряди. Професійними гладіаторами були: римлянин Фурій Лептин, колишній судовий оратор Квінт Кальпен, брат римського полководця Марка Антонія Луцилій і багато інших багатих вільновідпущеників, вершників, сенаторів і навіть римський імператор Комод.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Знайшли найбільший канал Давнього Риму (ФОТО)
Римський сенат двічі законодавчо забороняв знаті ставати гладіаторами, але це не допомагало. При імператорі Септимії Севері в II столітті н.е. в гладіатори подався цілий загін преторіанців. Та й більшість рабів наймалася на цю роботу добровільно.
Справа в тому, що в смертельно небезпечних іграх були свої плюси. Раби отримували шанс здобути свободу, бідні громадяни і представники збіднілої знаті - легкий спосіб заробити величезні гроші, адже за один бій гладіатор отримував до 200 сестерціїв - піврічну платню римського легіонера.
Ну, а багатих громадян вабили на арену слава і загальне обожнювання. Адже найкращі гладіатори в стародавньому Римі були чимось на зразок нинішніх поп-зірок або улюблених футболістів.
Найпопулярнішими в імператорському Римі були поєдинки жінок-гладіаторів. В 1 столітті н.е. такі бої стали користуватися навіть більшим попитом, ніж чоловічі. Ці жінки теж могли бути і рабинями, і вільними, і з числа знаті. При Нероні і Клавдії жінки у вбраннях амазонок часто билися на колісницях, стріляючи одна в одну дротиками і стрілами, але до "повного контакту" справа теж доходила нерідко. Тільки в 200 році н.е. жінкам заборонили виступати бійцями.
Спочатку майбутній гладіатор підписував контракт з ланістом (антрепренером - Gazeta.ua), де обговорювався строк найму та заробітна плата. Обов'язковим пунктом була згода "рекрута" на те, що його можна "в'язати, сікти, палити і стратити мечем". Після підписання документа новачок потрапляв до школи, де його навчали премудростям гладіаторського ремесла.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В околицях Рима відкопали схованку статуй ІІІ століття (ФОТО)
Крім "осілих" ланістів, існували ланісти-волоцюги, які з групою гладіаторів кочували з міста в місто, як циркові артисти. Загони гладіаторів також містили багаті люди. Цезар, наприклад, брав загін улюблених гладіаторів в походи.
Навколо тренувального майданчика школи розміщувалися велика кухня, склади зі спорядженням, лікарня, казарма і в'язниця для "засуджених до смерті на арені". Гладіатори-початківці жили на першому поверсі казарми по двоє. На верхньому - жили знамениті гладіатори. Як правило, їх апартаменти тонули в розкоші.
Початківцям було несолодко - виснажливі тренування, побої. Наставники доводили кожного до межі фізичних можливостей. Симулянтів приводили в почуття за допомогою розжареного заліза. Спеціально ставили проти новачка досвідченого гладіатора, який бився в повну силу без жодних поблажок. Це вважалося кращим способом навчання. Іноді учнів попереджали, що бій буде справжнім, щоб новачки не розслаблялися. Насправді ж, ланісти берегли бійців і не допускали смертельних випадків у школах.
Нерідко гладіатори об'єднувалися в корпорації, найбільш відомі з них "фракійці", "мирмиллони" і "ретіарії". У корпораціях панував дух справжнього братерства, з добровільних пожертвувань створювалися "каси взаємодопомоги".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Італії знайшли культове дерево, згадане в "Енеїді"
Годували майбутніх героїв арени збалансовано. Глядачам був не потрібен занадто товстий або занадто худий боєць.
Вчили в гладіаторських школах не тільки володінню списом, тризубом з мережею та фехтуванню, але також елементам акторської майстерності, навичкам поведінки на арені. Головним завданням було все робити красиво.
У в'язницях при школах містилися ті, кого римські суди засудили "до участі в іграх". Такі вироки виносилися за державну зраду, військовий заколот, вбивства, грабіж, розбій, підпал або осквернення храму. Смертників не тренували і не давали їм зброї, тому досвідчені бійці арени не залишали їм жодних шансів. На очах глядачів їх вбивали витонченими способами - розпинали, спалювали живцем або кидали на арену з величезної висоти. Причому, такої жорстокості вимагали самі глядачі.
Навчання гладіатора тривало від року до двох. Перед першим виходом на арену гладіаторів скликали на великий обід, де була присутня завтрашня публіка і букмекери. Тут робилися ставки і укладали парі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Римі знайдена могила прототипу "Гладіатора" Рассела Кроу
Криваві ігри відкривалися парадом учасників, де вороги вітали один одного рукостисканням. Той, хто в бою опинявся слабшим, повинен був підняти руку, віддавши себе на суд глядачів. Натовп або вимагав смерті, або дарував життя. З натовпом не сперечалися. Іноді думки глядачів розділялися і тоді почалася бійка, як правило, з не менш кривавим результатом.
Поступово гладіаторські бої перетворилися в індустрію, навколо якої крутилися величезні гроші. І незважаючи на широке поширення християнства в 1 столітті н.е., здолати криваву традицію було складно. Проти гладіаторських боїв виступали Сенека, Цицерон, Ювенал, Марк Аврелій і Костянтин Великий. Тільки через 100 років імператор Гонорій указом заборонив цей стародавній кривавий спорт, який прожив майже тисячу років.
3 
1
Коментарі
4