Майже 30 років у Кловському ліцеї проходить "Поминальний мітинг"

8 та 9 травня є особливими датами для багатьох країн, народи яких прежили Другу Світову війну. Кожна країна, місто, селище відзначає ці дні по-своєму. Хотось військовими парадами, хтось великими концертами на цетральних площах, покладанням квітів до мемореальних плит – але всі віддають шану тим, хто поклав життя здобуваючи мир і свободу у тій страшній війні. Наш ліцей не є виключенням, адже з перших днів війни 1941 року наші учні з директором Семеном Даниловичем Пелькевичем пішли на фронт. Деякі повернулися, але багато хто загинув. В ці дні, вже більш ніж 20 років в нашому ліцеї проходить "Мітинг пам'яті", на якому ми поіменно згадуємо всіх учнів та вчителів хто віддав своє життя в боях Другої Світової, віддаємо шану живим ветеранам.

Чому саме "Мітинг пам'яті"?! Бо на нашу думку без збереження історичної пам'яті немає майбутнього у народу і держави. На жаль, дуже часто держава в різні епохи спотворювала історичніу пам"ять, міфологізувала різні історичні факти на потребу політичній владі чи окремим керманичам держави. Багато міфології і у теми "Велика Вітчизняна", від якої дуже важко відійти, навіть, і сьогодні, не дивлячись на нові відкриті архіви, нові історичні джерела.

Ось чому деякі фонди простих шкільних музеїв, в яких зберігаються багато матеріалів – документів, фотографій, спогадів пересічних людей, відкривають нам правду про нас самих та історичні часи, які пережили наші попередники.

Поминальні мітинги це наша давняя традиція. Ми проводимо його вже 28 рік поспіль. А до того, ще наприкінці 70-х початку 80-х минулого століття, на матеріалах музею історії нашої школи ( останні листи из фронту, уривки із записників, похоронки, спогади тих, хто вижив) ми, історичний гурток "Пам"ять", поставили спектакль "Серця мого біль". Він починався віршами Олександра Твардовського:

Я знаю, никакой моей вины

В том, что другие не пришли с войны,

В том, что они, кто старше, кто моложе

Остались там. Но не о том же речь,

Что я их мог, но не сумел сберечь.

Речь не о том,

Но все же, все же, все же…

Ми і зараз починаємо наші поминальні мітинги з цих слів. Вони виросли саме з цього спектаклю. І проводимо ми його перед портретами наших полеглих у Другій світовій ще зовсім молодих хлопців. Цього року на мітингу були присутні блокадниці Лєнінграду, учасники бойових дій, але на жаль жодного випускника школи – ветерана війни, які кожного року були з нами - всі вже пішли з життя.

Ця традиція пам'яті допомагає дати учням відчути біль втрат і зрозуміти , що війна – це не тільки радість перемоги та переможні марші, а й численні жертви , величезне горе для народу, частиною якого вони є.

Ми знаємо історію, але , на жаль, не пам'ятаємо її, не осмислюємо. Ми продовжуємо пробиватись до тих далеких часів, щоб нарешті зрозуміти, яку страшну ціну заплатив весь український народ за перемогу над нацизмом і продовжує плати зараз за свою свободу.

Важкі часи сьогодні переживає наша країна. Гинуть молоді хлопці, захищаючи нас з вами, як і тоді, в роки Другої світової. І тому цього року наш мітинг ми присвятили не лише пам'яті учнів і вчителів 77 школи, всім тим, хто загинув в роки минулої війни але й пам'яті тих, хто загинув на Майдані у 2014 та продовжує гинути Сході.

Серед присутніх - учасники бойових дій: Філатов Василь Федорович, Куриленко Микола Трохимович, Демченко Микола Гаврилович, Степаненко Степан Модестович, Тулінова Катерина Михайлівна, Толмачова Людмила Іванівна, Коржевенко Зоя Яківна, Рубінштейн Йосип Михайлович; Діти війни, які народилися в блокадному Ленінграді та пережили блокаду: Красноштан Ельза Віталіївна, Абрамова Галина Анатоліївна, Слепченко Маргарита Миколаївна

Поряд з ветеранами Другої світової в залі сидять і нові герої – учасники АТО. Дмитрій Юрійович Муравський, батько наших учнів, зараз воює на Сході, він повернувся після 6 місяців на деякий час і знову поїде захишати Україну. В ці дні він був разом з нами і на "Мітигу пам'яті" передав до нашого музею жовтоблакитний стяг, який був з нашими бійцями у Донецькому аеропорті. Цими днями в ліцеї відкриється виставка його фоторобіт "Мужність і подвиг крізь покоління", зроблених на Сході, на які не можна дивитися без сліз.