У будівництво двокімнатної квартири на вулиці Вільямса, 15 родина Синюгіних інвестувала гроші 2003 року — коли на місці майбутнього будинку ще був пустир. Подружжя раділо, коли в"їхало у відремонтоване помешкання й у них народилася друга донька. Але як сніг на голову впала новина: юридично квартира Синюгіним не належить.
Сірого дощового ранку в квартирі Анатолія та Агнеси Синюгіних світло й затишно. Стіни і підлога в пастельних тонах. Чути дитячий сміх. Донька Стефанія, 2,5 рочку, закінчує снідати і біжить з кухні бавитися іграшками. Вони скрізь на підлозі. Бігати є де — кімнати просторі. У квартирі зроблено добротний ремонт.
— Це ми з батьком удвох все робили. Навчився класти плитку, гіпсокартон, — показує долоні 25-річний Анатолій Синюгін. — За фахом я — хімік.
Про будівництво гарного сучасного житла на Вільямса родина дізналася три роки тому. Купити тут квартиру вирішили одразу. Неподалік живуть батьки та сестра Анатолія, та й сам він виріс на Теремках.
— У нас померла бабуся, її однокімнатну квартиру продали. Зібрали ще трохи грошей, піднатужилися, купили цю, — каже Анатолій. — Вистачило на двокімнатну, але вона велика, 65 метрів.
132 тисячі заплатили — відразу й повністю
У червні 2003 року Синюгіни уклали договір купівлі квартири з приватним підприємством "Абсолют". За словами чоловіка, ця фірма постачала забудовнику (компанії "Ліко-Холдинг") деякі будматеріали. Тому він розрахувався з "Абсолютом" кількома квартирами. Синюгіни заплатили за помешкання майже 132 тис. грн. Гроші віддали одразу і повністю.
За півроку до того три квартири, серед яких і помешкання Анатолія та Агнеси, в "Абсолюту" домовилася купити компанія "Міськбудінвест". За договором, гроші мали сплатити до здачі будинку в експлуатацію (наприкінці 2003 року). Розрахувалися через рік, коли будинок уже звели. На початку минулого року в новобудову почали вселятися люди.
— Коли ми вперше зайшли, тут були голі стіни, — каже 26-річна Агнеса, заколисуючи півмісячну доньку Соломію. — Але раділи неймовірно — нарешті власне житло, — при цих спогадах жінка починає усміхатися.
Анатолій та Агнеса одружилися п"ять років тому. Разом вчилися в університеті Шевченка на хімічному факультеті. На четвертому курсі побралися. Жили у батьків.
— Коли отримали власне житло, думали, почалося справжнє життя, — розповідає Анатолій. — А тут — на тобі.
Зробили ремонт, уклали договір із жеком, у травні 2005-го переїхали. Але ордер подружжю і їхнім двом сусідам ніяк не давали. В "Абсолюті" казали, що виникли певні труднощі, обіцяли все владнати якнайшвидше. Пізніше з"ясувалося: "Міськбудінвест" хоче забрати ці квартири собі. Договір утратив силу, бо фірма не заплатила вчасно гроші. Але офіційно його не розірвали. Тепер "Міськбудінвест" вибиває куплені нею три квартири через суди. Перший суд "Абсолют" програв. Готували вже документи на виселення "незаконних" квартирантів. Хоча всі три родини інвестували гроші в квартири заздалегідь. Люди, які стали жертвою непорозумінь між будкомпаніями, і собі звернулися до суду. Хочуть, аби визнали їхнє право власності. Тяганина триває півроку. Увесь цей час люди живуть, очікуючи повістки на виселення. І шукають допомоги.
Зізнаються, що "нахімічили"
— Керівники "Абсолюту" радять нам "сидіти і чекати". Невідомо на що. Зізнаються, що "нахімічили". Обіцяють розв"язати проблему, яку самі ж і створили. Але суд вони вже програли. У "Міськбудінвесту" дуже гарні юристи й зв"язки, — каже Анатолій.
Синюгіних уже кілька разів викликали в прокуратуру Шевченківського району. Спершу як свідків. Потім попросили документи на квартиру й натякнули, що виграти справу в такої фірми, як "Міськбудінвест", не зможуть. Порадили взяти свої гроші й забиратися геть. Але суму готові віддати без жодних компенсацій і індексацій. Та хіба купиш зараз за 132 тис. грн квартиру? Анатолій підрахував, що ремонт і сантехніка обійшлися йому більш аніж у 50 тисяч гривень.
Свою квартиру Синюгіни люблять.
— Ми звідси не підемо. Самі робили все своїми руками, — рішучий Анатолій. — І куди нам дітися — на вулицю нас викинуть із двома дітьми?
До батьків подружжя повернутися не може. Вони живуть у гостинках, разом з ними — інші діти.
— Назад дороги немає, — підтримує чоловіка Агнеса. — Тут все своє, рідне. Поки одна донька була, може, подумали б про компенсацію. А тепер із двома куди нам іти?
1 
7644
Коментарі