неділя, 19 червня 2022 18:00

"Лежиш на підлозі, а дім трясеться, як від землетрусу" - історія сім'ї, що втекла з Маріуполя

Окупований росіянами Маріуполь перебуває на межі екологічної катастрофи. Тіла загиблих досі знаходять під завалами розбомблених будинків. Деякі просто розкладаються під палючим сонцем на вулицях міста. Маріуполю загрожує епідемія холери, дизентерії та інших інфекційних хвороб. Якщо терміново не виправити ситуацію, до кінця року загине 10 тис. людей, за оцінками експертів.

Жителі міста досі не мають доступу до питної води. Багатьом людям доводиться працювати за їжу - розбирають завали. Попри це окупаційна влада створює пропагандистські відео про те, як місто "оживає".

Gazeta.ua розпитала маріупольчанку Ларису Капранову про те, як їй вдалося вибратись із блокадного міста та з якими проблемами вона стикається, облаштовуючи життя в Києві. До війни й дотепер вона очолює кафедру економічної теорії та підприємництва в ДВНЗ "Приазовський державний технічний університет". Зараз працює віддалено. У Маріуполі Лариса мала власний бізнес - виготовляла авторські цукерки.

ВОСЬМИРІЧНА ТРИВОЖНА ВАЛІЗА

"Взагалі не звертала уваги на публікації в пресі про близьку війну. Не думала, що таке можливе у ХХІ столітті. Валіза з документами у нас була зібрана ще з 2014 року, раніше ще була валіза з теплими речами. 24 лютого зранку зайшла в інтернет і стрічка фейсбуку й інстаграму заповнилася жахливими новинами. Я відчинила вікна і тільки тоді почула, що лунають вибухи. Думала, що все буде як 2014-го - щось побахкає, тиждень військові побігають по місту і все вернеться на свої місця", - розповідає 53-річна Лариса Капранова.

Думала, що все буде як 2014 року - щось побахкає, тиждень військові побігають по місту і все вернеться на свої місця

"25 лютого закупили продуктів на тиждень-два. Заправили машину на 20 літрів бензину, більше не було можливості. Наступного дня телефонував син і казав терміново виїжджати. Але з нашої сторони було тихо, ми сиділи спокійно. Тим паче, що мер запевняв, що Маріуполь - безпечне місце, бо протягом усіх цих років вкладалися великі кошти в оборону. Мешканцям рекомендував не виїжджати з міста, бо на трасах небезпечно. Можна було потрапити під обстріли чи у полон", - каже Лариса.

28 лютого вимкнули електрику, воду й опалення. 1 березня вже пропадав мобільний зв'язок,

"Було важко кудись додзвонитися, інтернет висів. Подивитись новини було майже неможливо. З 2 березня вже зв'язку не було. Майже одразу розтрощили усі магазини. Люди не мали, де купити харчі. Єдиний магазин, який працював до 14 березня — "Дзеркальний" - це маріупольська мережа. Але потім і він зачинився".

Автор: Надала Лариса Капранова
  Лариса Капранова з чоловіком вибралась із блокадного Маріуполя 16 березня.
Лариса Капранова з чоловіком вибралась із блокадного Маріуполя 16 березня.

ВИБУХИ Й ОБСТРІЛИ З "ГРАДІВ"

"1 березня у наш двір приїхали військові рити окопи. Майже усі сусіди перегнали машини за будинок, щоб їх не пошкодило при атаках. Десь через 3 години почався перший обстріл з "Градів". У нас осколок потрапив у вікно, але вибив тільки перше скло, друге лишилось цілим. Далі почалися і нічні обстріли. В ніч на 4-те наш будинок аж підскакував, вибуховою хвилею вибило замки на вікнах і ми не могли їх зачинити.

100 метрів від нас у торгівельно-оптовому центрі сільськогосподарської продукції "Азовський" було приміщення нашого бізнесу - воно все було розгромлене вщент. Усе наше устаткування, 40 кілограмів шоколаду і цукерки згоріли. Зрозуміла, що треба їхати, бо обстріли вже були дуже близько", - каже Лариса.

Родина вирішила перебратись до знайомих у центр міста.

"Чоловік уже зніс речі в машину, я мала виходити з собакою, але почався обстріл. Довелося перечікувати. Між обстрілами було десь 15 хвилин. Чоловік сказав бігти до машини попід дім, щоб при обстрілах заскочити у під'їзд. Але там неможливо було бігти собаці — все було у битому склі. А на руки взяти його не могла, бо важить 35 кілограмів. Ми побігли по дорозі, швидко заскочили у машину і тільки від'їхали від дому на пів кілометра і знову почався обстріл".

У знайомих у центрі міста жили в їхньому офісі. На той період цю частину Маріуполя не обстрілювали.

"7 березня вимкнули газ по всьому місту. Ми на вулиці палили вогонь, щоб готувати їжу. Продукти виставляли на підвіконня, балкони, щоб не псувались. Нас зібралося вже три сім'ї, кожен з собою щось привіз. За водою ходили вистоювати чергу, її привозили цистернами від міськводоканалу".

14 березня почалися вже перші обстріли в центрі.

Ночами були такі обстріли жахливі, що самого вибуху не чути, але дім підскакує

"Наступного дня чоловік попав під обстріл, коли вигулював собаку. Він впав не землю, перечекав і так врятувався. Ночами були такі обстріли жахливі, що самого вибуху не чути, але дім підскакує. Це так страшно, коли лежиш на підлозі, а дім трясеться, як від землетрусу. Ті розриви снарядів були все ближче і ближче. Вирішили виїжджати з Маріуполя".

ВТЕЧА ПО МІННОМУ ПОЛЮ

"Бензину у нас було замало, тому злили пальне з двох машин в одну і вранці 16 березня виїхали просто в нікуди, молячи Бога, щоб нас вивів. Той ранок був тихим. Доїхали до Мангуша, а там вже були російські військові і ми застрягли там на 11 годин. Було дуже холодно, вночі — мінус 10. Спасли ковдри, які взяли з собою. Також собака нас грів, бо в нього вища температура, ніж у людини", - розповідає Лариса.

Родина поїхала на Запоріжжя, оскільки Бердянськ був переповнений. Під Токмаком були змушені зупинитись на ніч через комендантську годину.

Тоді поїхали через якесь село, але там був знищений міст. Дорога була тільки через балку, але місцеві сказали, що вона замінована і не рекомендували нею їхати

"Тоді поїхали через якесь село, але там був знищений міст. Дорога була тільки через балку, але місцеві сказали, що вона замінована і не рекомендували нею їхати. То вже була підконтрольна Україні територія. Ми стали дзвонити на всі гарячі лінії, але нам жодної відповіді не дали. Зібралося вже майже 2 тисячі авто. Не знали, що робити. Серед нас була вантажівка і водій вирішив, що поїде першим, а далі ми всі за ним. Так вибрались на горбок. Там чи то ЗСУ, чи то поліція хотіли перевіряти машини, але як побачили скільки нас, то стали швидко пропускати".

Родина добралась до Запоріжжя. Там залишилась переночували у знайомих, далі поїхали на Вінницю, а звідти на Київ.

ТІЛА ПІД ЗАВАЛАМИ Й ЕКОЛОГІЧНА КАТАСТРОФА

"Маріуполь був на 99 відсотків проукраїнським містом. Так, ми розмовляли російською у побуті й усюди. Але це не було показником, щоб нас визволяти. Я розумію, що люди, які прийшли сюди воювати, вони під присягою. Але вони могли її порушити, хіба боялися за свої сім'ї. Але не можу вибачити Путіну, що наказав воювати. Це звірство.

Спочатку не вірила, що це все відбувається. Дякувати Богу, що не довелося бачити звірства. Не знаю, як би я це витримала. Такі обстріли у ХХІ столітті. Досі в голові не вміщаються. Не розумію тих мотивів — прийти, стріляти, вбивати мирне населення. У Маріуполі серед знайомих у мене не було проросійських людей. Ми могли обурюватись діями уряду, але ми його обирали і маємо право критикувати. Проте жоден зі знайомих не казав, що з Росією було б краще".

Не можу вибачити Путіну, що наказав воювати. Це звірство

Каже, що зараз у Маріуполі просто екологічна катастрофа.

"Під завалами дуже багато людей. Там такий сморід в місті, що передати не можу. Просто не знаю, як там люди виживають. Багато хто б хотів виїхати, але вже не може, бо нема власного транспорту, або батьки старенькі — не можуть їх покинути".

Після нашої перемоги готова повернутись у рідне місто.

"Вірю, що Маріуполь буде знову у складі України і ми зможемо повернутись додому. Нашу квартиру зруйнували 9 березня — атакували будинок з літака. З п'ятого по третій поверх знесло. А от синова квартира майже ціла. На його будинок скинули авіабомбу, але це перший під'їзд, а в нього п'ятий. Тому тільки повилітали скло, вибило двері, а квартира вціліла. Ми б з чоловіком повернулись розбудовувати місто. Все життя прожили у Маріуполі і його дуже любимо. Він був красивим. Зараз не вистачає просто піти до моря, посидіти і взяти його енергію".

Автор: Надала Лариса Капранова.
  На будинок, в якому була квартира Лариси Капранової, 9 березня російська авіація скинула бомбу.
На будинок, в якому була квартира Лариси Капранової, 9 березня російська авіація скинула бомбу.

НОВЕ ЖИТТЯ З НУЛЯ

Родина поки залишилась жити у Києві. Завдяки друзям знайшли безкоштовну квартиру, платили лише за комунальні.

"Квартира дуже у занедбаному стані була. З чоловіком її практично місяць доводили до ладу, щоб можна було тут якось жити. Ще багато чого потрібно. Але з часом купимо. Штори нам подарували, моя колишня студентка прислала міксер з Ізраїлю. Потрохи обживались. Але агентство з нерухомості захотіло оплату за занедбану квартиру, яку ми привели до ладу. Тому нам довелося переїхати у вже кращі умови - з пральною машиною і духовкою. Зараз сплачуємо за оренду квартири.

Вже стала робити цукерки. Мені допомогли кондитери знайомі. Менеджерка, яка є нашим постачальником, дала трохи шоколаду з особистих запасів. І так потрошку відновлююсь".

У Києві звернулася до совбезу, щоб оформити документи на переселенські гроші.

"Зрозуміла, що все, що можемо отримати — це 2 тисячі гривень і то через місяць чи півтора. Чоловік не подавав документів навіть на ці виплати. Мені видали довідку, що я тимчасово переміщена особа. Дали коробку допомоги одноразово на усю сім'ю — там по 2 кілограми борошна і рису, кілограм макаронів і цукру, дві 300 грамові банки тушонки. Баночка шампуню і маленьке флісове покривало. Як можна сім'ї з цим прожити? Там на вулиці на лавках були коробки з речами. Але все таке ношене-переношене - що вже сама людина не хоче одягати, те й віддає. Чому такий підхід, якщо переселенець, то нехай він ходить у якихось обносках?", - обурюється Лариса.

Чому такий підхід, якщо переселенець, то нехай він ходить у якихось обносках?

Наголошує, що варто перейняти досвід з-за кордону.

"У мене деякі колеги зараз в ЄС. Там соціальні магазини є, можна було б в нас щось подібне зробити для переселенців. Якщо маєш довідку, то можеш прийти і за пів ціни накупи продукти. В Києві спершу був безкоштовний проїзд, але вже доводиться платити. Чому не зробити для переселенців, щоб проходили з довідкою в метро безплатно? Багато хто стидається і не може попросити допомогу. Зараз у Запоріжжі і Дніпрі є центри, зроблені маріупольцями на базі Маріупольського міського центру розвитку та підтримки малого та середнього бізнесу.

Там і психологічна підтримка, і допомога з роботою. Люди отримують першу гуманітарну допомогу. В інших містах часто лишаються сам на сам. Гірко стає, що ти не потрібен власній країні і тебе тягнуть на собі волонтери, друзі. Намагаюсь будувати свій бізнес і виробництво, щоб не залежати від зарплати. Бо чоловік досі шукає роботу — усі зараз хочуть працівників молодших.

Лариса продовжує викладати в університеті дистанційно.

"З 18 квітня відновили онлайн навчання, це було дуже складно, бо більшість викладачів мали з собою тільки телефони. Але вони змогли налагодити цей процес, деякі студенти досі не вийшли на зв'язок, постійно їх моніторимо по соцмережах. Зараз гуляє чутка в інтернеті, що замість 56 днів відпустки буде 24. Тобто нам заплатять лише за них. Розумію, що в країні війна, що все йде на війська. Але викладачі стали незахищені. Вдячна людям, які допомагають у Києві, бо не знаю, як би ми вижили у цей скрутний час".

Зараз ви читаєте новину «"Лежиш на підлозі, а дім трясеться, як від землетрусу" - історія сім'ї, що втекла з Маріуполя». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 79692
Голосування Підтримуєте введення біометричного контролю на кордоні з РФ?
  • Підтримую. Тепер потрібно заборонити українцям їздити в Росію
  • Ні, нічого не дасть крім черг на кордоні
  • Потрібно вводити візовий режим
  • Краще заборонити росіянам в'їзд в Україну
  • Це нічого не дасть. Злочинці з РФ все рівно знаходитимуть способи потрапити в Україну
  • Досить повністю припинити транспортне сполучення з РФ
  • Сумнівне рішення. Такий контроль ще більше провокуватиме Росію. Можливе загострення на Сході
Переглянути