Роман Матис: "Хочете мою гривню? - Скажіть "паляниця"

Моя громадська діяльність з відстоювання прав україномовних почалася з того, що я вирішив побути киянином, але витримав тільки один рік. Це був, 2004, рік Помаранчевої революції. Я не витримав того засилля російської мови в Києві - мені було просто некомфортно. Вирішив повернутися до Львова. І повернувшись до Львова, себе плюс-мінус комфортно почував, до 2012-го, коли оця тихенька повзуча русифікація добралася до міста Львова.

Добралася вона не стільки через туристів, скільки через бізнес, який своїми магазинами почав диктувати свою культуру поведінки з клієнтом. Я насправді довго думав над тим, якою може бути виграшна стратегія, яка би допомогла відновити статус української мови як мови, що буде вживатися повсюдно, на кожному кроці і в першу чергу.

Перше, що я зрозумів: що смолоскипні ходи тому не допоможуть. Це все — заполітизовування питання і не більше.

Друге: хочемо ми того чи ні, але ми живемо в споживацькому суспільстві. Ми щось постійно споживаємо. Ті, хто керує процесами споживання, керують багатьма іншими процесами: диктують якісь умови, прописують якісь правила, і треба боротися, напевно, з ними. Тому що суспільство ставатиме споживацьким щораз більше. А відтак у ньому діятимуть не просто закони, які прописані на папері, як у демократичному суспільстві. У суспільстві, в якому ще далеко до прийнятих у світі демократичних норм, першу скрипку буде грати закон витраченої гривні.

Це послужило поштовхом до того, що була створена ініціатива захисту прав україномовних "И так поймут" у 2012 році. Вона з 2012 року успішно українізовує бізнеси, засоби масової інформації і всіх, хто надає будь-які послуги чи продає будь-які товари.

Завдяки ініціативі "И так поймут" в автомобілях і в побутовій техніці з'явилося україномовне меню. Ми знайшли ходи в існуючих законах - не тільки в законі Ківалова-Колісніченка, а й в законі про захист прав споживачів, ми знайшли такі важелі, які змушували компанії перестати сперечатися і робити то, що ми їх просимо.

Є таке визначення у законі про захист споживачів, яке називається "істотний недолік".

До речі, цей "істотний недолік" прописаний також зокрема і в законопроекті про державну мову 5670, до якого я маю безпосепедній стосунок.

"Істотний недолік" — це така річ, яка дозволяє вам повернути товар, який ви придбали, тому що він не виконує своєї функції, і відповідно ви не можете ним скористатися. Продавець повинен вам через сервісний центр цей недолік усунути. Якщо він за 14 днів не справляється, то від того дня починає нараховуватись пеня у розмірі одного відсотка від вартості придбаного товару.

Наприклад, ви купуєте авто. На ньому немає української панелі. За 14 днів вони її туди не встановлять. В результаті - через три місяці ви стаєте власником авто, і компанія вам винна. І далі, поки вони цього не усунуть, вони вам винні.

Під час нашого першого судового прецеденту ми спілкувалися з компанією Porsche Ukraine. Вона не йшла на контакт і не звертала уваги на наші прохання поставити в автомобілі українську панель. І тільки після того, коли ми подали судовий позов, вони зрозуміли, що ми не жартуємо. Коли побачили пеню в один відсоток, вони відразу знайшли мій номер телефону, запросили на розмову і хотіли зрозуміти, чи це ми так хочемо заробити, чи для нас це справді принципове питання. Після того, коли ми продемонстрували, що нам в принципі гроші не цікаві, нам вдалося домовитися. ЩКомпанія взяла на себе зобов'язання в піврічний термін виправити цей істотний недолік для ряду автомобілів.

Дійсно, за півроку перші автомобілі Volkswagen почали сходити з конвеєра з українською мовою. І всі наступні нові моделі відповідно аналогічно.

Компанії Toyota і Lexus були першими, які українізувалися без активного тиску з нашого боку, лише завдяки зверненню. От такими шляхами ми намагалися досягти повсюдної можливості використання української мови.

Читайте також: В Україні назріває ще одна, після ДНР і ЛНР, проблемна територія

Я категорично не погоджуюся з тим, що в цій державі щось залежить від політиків. Вони функціонують лише як інструмент. Я завжди використовую таку цитату мого власного авторства, що "політики — це субстанція, яка міняє свою форму залежно від зовнішнього тиску".

Тобто якщо суспільство активно прагне чогось, голосно про це говорить і вимагає від політиків, то рано чи пізно суспільство це отримає. Якщо люди не жаліються і мовчать — значить, їх все влаштовує. Тому ідея створення такої спільноти, крім того, щоби збільшити кількість української мови, була ще й в тому, щоб показати, як діє цей механізм.

Політики в той час не були тим інструментом, судова система в той час не була тим інструментом, який на нашому боці. Результату можна досягнути тільки через громадський тиск, завдяки грошам, які бізнес може не заробити, якщо він не задовольняє моїх потреб.

Я за весь час існування ініціативи не придбав жодного продукту, надрукованого чи написаного не українською мовою. Просто принципово. Це був принцип, якому я хотів навчити більшість. Ну бо це ж мої гроші. Чому я за свої гроші не можу отримати те, що я хочу і в тому вигляді, як мені комфортний? В цій країні. Я не говорю про Аргентину. Хоча там, здається, українцям з цим легше.

Дуже "гарно" наші опоненти з-за поребрика почали характеризувати більшість наших ініціатив. Вони побачити там схему вікна Овертона, коли акцент постійно зсовується на більші цілі. В принципі очевидно, що в підсумку ніхто не розглядав те, що єдиним нашим завданням буде просто кожен день довбати і довбати. Але це треба робити.

Це — гігієна. Ви чистите щодня зуби. От ви щодня повинні взяти собі за звичку так само, як чистити зуби, звертатися до компаній з тим, що вам некомфортно отримувати інформацію не українською мовою. І вимагати це робити, казати: "Ось моя гривня. Якщо ви її хочете, скажіть: "паляниця".

Але глобальна мета була здобути значно більше однодумців, тому що це будуть люди, котрі чинитимуть тиск на політиків. І рано чи пізно ми дозріємо до нового мовного закону.

Ситуація з окупацією частини країни і війною з нашим північним сусідом прискорила ряд процесів однозначно. Дуже багато речей міняється швидше, ніж думалося раніше.

Все-одно зараз, на мою думку, бракує того рівня активності суспільства в мовному питанні, який би дійсно змінив би ситуацію з мовою в країні.

Минулого року я після спілкування під куполом з окремими народними депутатами дотис таки питання того, що Комітет з євроінтеграції провів круглий стіл. Завдання його було показати, що чинне мовне законодавство в Україні не відповідає європейським нормам. Є закони Франції, Польші, прибалтійських країн і будь-яких інших. Є французи, які не ратифікували Хартію, бо сказали, що це заважатиме розвитку французької мови. Ми брали ці приклади, показували, порівнювали з українським законодавством і хотіли зробити це стартовим майданчиком для того, щоб після таких комітетських слухань в контексті євроінтеграційних процесів не забороняти якусь мову, а привести законодавство до європейських норм. Ми хотіли почати процес творення нового закону.

Читайте також: Україномовний журналіст не матиме конкурента в вигляді Шустера чи Кісєльова - Роман Матис

Наступним кроком мали б бути парламентські слухання, але ще 19-го числа деякі народні депутати, які були присутні на цьому круглому столі, сказали: "Чоловіче, ти якісь казки розказуєш. Та не буде ніякого мовного закону. Це питання не на часі. Скільки можна це питання піднімати? Бо ми інакше Донбас і Крим назад не повернемо" і так далі.

Я їх не послухав, і ми пішли працювати. Євген Нищук став міністром культури. При міністерстві громадськими активістам вдалося створити Координаційну раду з ужитку української мови в усіх сферах життя. Я є одним з її членів. І ця Координаційна рада почала тихо займатися напрацюванням мовного закону.

Ми розуміли, що не можемо бути законодавчими ініціаторами. У будь-якому разі у підсумку будуть потрібні депутати, які мають запропонувати цей закон на розгляд. Але має бути база, з якою ми до них прийдемо.

Ми взяли найкращий з відомих нам зразків мовного законодавства. Це закон зразка 2013 року авторства Сироїд-Головатого. В принцип на початках звучала думка, щоб його взагалі не чіпати і не змінювати. На моє переконання, це було помилково. Нам вдалося позбутися цього бажання. Тому що дуже багато в цьому законопроекті з того часу змінилося.

Я всіх агітую однозначно за законопроект 5670. Тому що, по-перше, в нього гарна теоретична база, яку Головатий багато років напрацьовував. Але в цьому законопроекті не виписано дуже багатьох моментів.

До вдосконалення цієї бази долучилися практики — громадські активісти з різних середовищ. Тому ми прописали і мову програмного забезпечення, і інтернет середовища. У нас пораховані всі квоти — не згідно якогось перепису населення, а згідно банальної логіки. Все, що присутнє додатково в законопроекті Головатого-Сироїд, ми брали з життєвої правди, яку ініціативі "И так поймут!" чи іншим дружнім ініціативам вдалося за свою дільність назбирати. В результаті, як на мене, вийшов дуже гарний проект.

У нас є спротив у середовищі тих, хто по логіці мав би бути нашими союзниками. Я зняв 22 відео з поясненням усіх спірних моментів, які нам закидали опоненти — тобто, роз'яснювали, як воно може функціонувати, як воно буде виглядати, як воно працює в світі, як воно є в житті. Банально — хтось прочитав про субтитри в театрі. "Як це вистава в театрі з субтитрами? Чим ви думаєте?" - така була реакція. Якби ті люди ходити в театри, вони звернули б увагу, що там уже давно існує табло для субтитрів. Тож причина спротиву — незнання.

Основний страх був — це мовна поліція. На це теж відволіклися у дискусіях і почали навіть форму цій поліції придумувати.

Я, чесно кажучи, не хочу влазити в ці розбірки між політиками. Але було справді неприємно, коли політична сила, яку ти розглядав як союзника, стає твоїм опонентом. Хоча я розумію, що тій чи іншій політичній силі може бути не комфортно через те, що не вона грає першу скрипку як найнаціоналістичніша в цій країні. Прикро, коли наш законопроект деякі політики прямо в лоб називали "запискою на коліні". Тоді як він розроблений на тій самій базі, що і їхній, просто з іншими нюансами.

Ця проблема полягає зараз в політиках. Ми з ними спілкуємося. Проводили засідання великої координаційної ради громадських організації. Вже зібрали підтримку понад 70 громадських організацій для законопроекту.

Все дуже просто: політики переймаються, з якою політичною силою і з чиїм прізвищем асоціюється законопроект. Я кажу про те, що наших прізвищ там взагалі не існує. Їх не може бути технічно чисто, але ми з цього не переймаємося.

Нам потрібно одне — 5670 за основу. Якщо хтось хоче вносити якісь пропозиції, ми можемо про це дискутувати далі. Тому що чисто технічно в друге читання ми вже статті додавати не зможемо. Якщо інші законопроекти не мають прописаного побутування мови в інших аспектах суспільного життя, то ми нічого в них після першого ичтання внести вже не зможемо. Якщо законопроект пройде перше читання — все, крапка. Ми можемо від нього тільки віднімати, а не додавати.

Йдеться про мову освіти. Пані Фаріон закидає нам те, що ми "намагаємося русифікувати Україну легально".

У проекті 5670 дозволене навчання мовами національних меншин у спеціальних закладах. Проте законопроект передбачає, що ЗНО випускники шкіл мають складати виключно українською мовою. Логіка проста: не вивчаючи української мови, здати ЗНО українською просто нереально.

Наприклад, ви хочете вчити якийсь свій предмет мовою нацменшини — окей. Це дуже актуально, наприклад, на Закарпатті. Але ЗНО має бути українською. Як тільки цей законопроект був зареєстрований, не так Росія обурилася, як наші сусіди знизу почали подавати якісь ознаки зацікавлення. На що ми зробили хід конем: зібрали 20 дипломатів з різних країн, посадили їх в одному приміщенні і пояснили, що ми хочемо зробити, для чого. І спитали: "То нічого, що ми закон про державну мову хочемо прийняти?" - "Та що ви. Це ж ваша справа". Всі погодилися з тим, що це нормально, що в Україні має бути закон про державну мову.

Нам ще закидають, що ми хочемо розвести на два документи — законопроект про державну мову і окремо законопроект про права нацменшин. Різні права, в тому числі й мовні. Але насправді це технічна річ.

Закон про державну мову не стосується нікого, крім держави України. Ми його можемо проголосувати вже цього року. Якщо перше читання пройде в першому півріччі, то в другому півріччі до кінця року ми можемо мати закон про державну мову в Україні.

Закон про права нацменшин буде проходити верифікацію у багатьох міжнародних структурах. Почекаємо, будемо вносити зміни, розглядати, дискутувати про права нацменшин. Це ж добре. Виведемо якусь ідеальну формулу, таку, щоб всім сподобалася. Чому ви так переживаєте? Для чого пхати все в один закон?

Зараз нам потрібна підтримка суспільства.

Яскравим вираженням суспільної думки буде якась суспільна дія на підтримку питання про необхідність закону про державну мову. І таку дію може зробити кожен. На сайті Верховної ради в розділі Петиції є зареєстровані петиції на підтримку законопроекту 5670. Навіть якщо ми і не назбираємо тих 25 тисяч підписів, для мене особисто воно нічого не змінить. Воно не означає, що я злізу з голови. Просто ці підписи будуть для ініціаторів законопроекту додатковою допомогою і ілюстрацією того, що суспільство цього потребує.

Буде офіційний запит від суспільства до ВР з проханням розглянути можливість взяття цього закону за основу. Хоча на сьогоднішній день цей законопроект внесений у порядок денний. Як розвиватиметься ситуація далі, буде залежати від суспільної активності.