Зберіг життя майже сотні людей: як інструктор ЗСУ вчить мобілізованих рятувати бійців

7

Близько сотні людей під час оборони Чернігова врятував Вадим - інструктор одного з навчальних центрів Сухопутних військ. Також він навчив тисячі курсантів надавати домедичну допомогу.

Вадим служить у ЗСУ сім років. Він - автор навчального курсу з тактичної медицини.

Як інструктор рятував життя та як він вчить курсантів, читайте у репортажі на Gazeta.ua.

ПРАЦЮВАВ ІЗ ОСКОЛКАМИ В КОЛІНІ

Перед початком повномасштабного вторгнення Вадим був медиком в одному з артилерійських дивізіонів Сухопутних військ. 24 лютого 2022-го він потрапив під ракетний удар на Чернігівщині. Але попри осколкове поранення - продовжив виконувати свої обов'язки. За час оборони Чернігова евакуаційний екіпаж Вадима врятував близько ста людей.

- В ніч на 24 лютого ми розосереджували особовий склад, техніку та обладнання. В моїй машині вже було складено все необхідне. Я забіг в кабінет, щоб забрати рюкзак і виїжджати. І тут російська ракета вдарила в одне із приміщень нашої частини, — пригадує Вадим.

Фото: Центр інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ

Побачив вибух за вікном та встиг закрити обличчя руками, згадує.

- Вибухова хвиля винесла скло, в мене полетіли осколки. Найбільше дісталося коліну, - каже медик. - Отримав контузію і на якусь мить втратив свідомість. Потім прийшов до тями і оглянув себе. Критичних кровотеч не було, тож я продовжив працювати на адреналіні: ми розосередили особовий склад, спрямували людей до найближчого лісового масиву. Коли прилетіла наступна ракета, в частині вже нікого не було. А я з тими осколками в коліні ще два тижні працював на евакуації поранених, доки мене самого не прооперували.

ЗДОБУТИЙ ДОСВІД

Із Вадимом говоримо біля військового реанімобіля, замаскованого в густому хвойному лісі. Звуковим супроводом до розмови служать приглушені відстанню постріли з різних калібрів та поодинокі вибухи. Це - заняття з вогневої підготовки в одному з навчальних центрів Сухопутних військ, де Вадим є командиром навчального взводу та керівником курсів з такмеду.

Вадим - лікар-реабілітолог за освітою, на війні майже 8 років: починав солдатом, нині є старшим лейтенантом. Цивільна лікарська практика, робота військовим медиком в період АТО/ООС та в час повномасштабної війни — це три дуже відмінні досвіди. І це зовсім різні навички та алгоритми дій, зізнається офіцер.

- У 2017 році я був одним медиком на чотири підрозділи. Через нестачу медичного персоналу доводилося працювати в різних батареях та в управлінні дивізіону. Мав справу і з пораненнями, і з різноманітними хворобами... Але найцінніший досвід евакуації з поля бою отримав саме під час оборони Чернігова, - зізнається бойовий медик. - Я служив у евакуаційному екіпажі: в нас було від трьох до десяти поранених за зміну, іноді й більше. З кінця лютого і до початку квітня наш екіпаж врятував приблизно 100 людей: і військових, і цивільних.

 

Навчаючи курсантів, частина з яких — майбутні бойові медики, Вадим передає їм і медичні фахові знання, і бойовий досвід. Також - навички роботи з інформацією за цією темою.

· Протоколи надання допомоги (MARCH та інші) — це основа, яку курсанти засвоюють в теорії та на практиці;

· Досвід російсько-української війни: на заняттях відпрацьовують нюанси, критично необхідні в умовах реального бою. Йдеться і про власну безпеку того, хто надає допомогу, і про збереження життя пораненого за різних умов;

· Вміння аналізувати інформацію та критично ставитися до досвіду інших.

- В реаліях нашої війни потрібно вміти імпровізувати. І це стосується не лише домедичної допомоги, — вважає інструктор. — Але ми робимо акцент на тому, щоб люди вміли правильно сприймати досвід інших. Навіть той досвід, яким ділиться інструкторсько-викладацький склад — це дії конкретних людей в певних обставинах. І такі ж дії не завжди спрацюють в будь-якій іншій ситуації".

В цьому контексті Вадим згадує свій досвід порятунку людей під час оборони Чернігова, який, втім, нікому не радить зараз повторювати.

Місто кілька тижнів було в оперативному оточенні, медичне обладнання постачалося нерегулярно, а потік поранених не зменшувався. Критична ситуація змушувала іноді порушувати протоколи, розповідає медик:

- Я бачив, що в нас закінчується запас турнікетів. І ми були змушені після першого використання прати їх та дезінфікувати. Близько десяти таких турнікетів я постійно тримав у запасі в себе в медеваку. Ми брали їх у крайньому випадку: коли був великий потік поранених, і нові кровоспинні засоби просто закінчувалися. Люди були врятовані. Але це потребувало максимальної пильності, бо вдруге турнікет може не спрацювати так само надійно, як вперше.

 

Щоб не виникало таких ситуацій, варто заздалегідь подумати про достатню матеріальну базу, робить висновок Вадим.

ЕВАКУАЦІЯ

На галявині біля реанімобіля збираються чоловіки й жінки в броні, шоломах та зі зброєю: сьогодні вони відпрацьовуватимуть роботу евакуаційної команди в умовах, наближених до бойових.

Вадим пояснює завдання: умовних поранених буде двоє, тому працювати доведеться швидко. Курсанти відчиняють задні двері мікроавтобуса. Кожен бере медичне обладнання, з яким працюватиме: ролі вже розподілені.

Першому "пораненому" зупиняють умовну кровотечу, кладуть його на ноші та пристібають до них. Четверо бійців біжать з "трьохсотим" до реанімобіля, п'ятий, з зеленим скотчем на шоломі — чекає всередині, щоб допомогти з завантаженням та закріпити "пораненого" на спеціальній полиці. Інша четвірка тим часом надає допомогу наступному бійцю.

- Ми готові! - кричить боєць, який працював всередині реанімобіля.

- Зачиняйте "маршрутку" та поїхали, бо надворі холодно, - жартує один з умовних "поранених".

 

За кілька хвилин курсанти відпрацюють вправу ще раз. Але умови зміняться: поранених вже буде четверо, а ті, хто лежали на ношах, тепер надаватимуть допомогу іншим.

ЗАЛИШАТИСЯ ЖИВИМИ

Доки курсанти наводять лад в медеваку та складають медичний реквізит, ми з Вадимом продовжуємо говорити про різні аспекти медичної підготовки у війську. Він виділяє декілька.

· Найважливіші навички.

Після занять з такмеду курсанти повинні вміти надавати самодопомогу та взаємодопомогу в умовах бойових дій, наголошує Вадим.

- Бойових медиків та рятувальників на кожного пораненого може фізично не вистачити. Тож доволі часто життя військовослужбовця буде залежати від його особистих вмінь і навичок, які він здобув під час базової загальновійськової підготовки (БЗВП) і від знань та вмінь побратимів, які поруч із ним.

· Мотивація.

- Ми, працюючи з особовим складом, не нав'язуємо свою думку, а даємо інформацію до роздумів, — пояснює інструктор. — Розповідаємо, що може статися на фронті з тим, хто не має достатніх навичок з такмеду. Якщо курсанти зазирнуть трохи далі у майбутнє, в якому вони хочуть жити і розбудовувати нашу країну, яку ми відвоюємо, то їм треба робити усе для того, аби залишатися живими і повертатися в стрій. Адже на кожного з нас вдома хтось чекає.

· Оснащення.

Якісна допомога пораненому залежить також і від обладнання. І тут на життя і здоров'я бійця впливає те, що в нього в аптечці.

- Займаючись підготовкою бойових медиків, я завжди навчав їх: своя аптечка та свій турнікет - завжди використовуються для себе, - каже Вадим. - Виняток можливий, лише якщо ви маєте додатковий набір засобів. В мене був лише один такий випадок. В 2022-му в Чернігові я зупиняв кровотечу цивільному, і використав для нього свій турнікет. Але це було біля нашого госпіталю, і я одразу ж після цього поклав до своєї аптечки новий.

· Порятунок кінцівок та "конверсія турнікета"

Врятувавши життя побратиму, подумай про його здоров'я. Після того, як кровотеча зупинена — час подбати про порятунок кінцівки пораненого, наголошує інструктор.

- Конверсія (заміна) турнікета — це дуже чутлива тема. За протоколом ми всі знаємо, що після поранення турнікет потрібно накласти якомога швидше і максимально високо. Але повинні пам'ятати: якщо цей турнікет впродовж двох годин не перемістити, не замінити ні на що інше, то це призведе до подальшої втрати кінцівки. В ідеалі треба евакуювати пораненого впродовж "золотої години". Але в умовах сучасного бою військовослужбовець може чекати на евакуацію декілька годин, а то й понад добу, — нагадує Вадим.

 

Що робити в такому разі?

Пораненому, якого винесли з лінії вогню, можна замінити перший турнікет на "осмислений": той, який ставиться на 5-7 сантиметрів вище рани. Але це може робити лише той, хто має такі навички, радить Вадим.

- Конверсія можлива, якщо турнікет накладений менш ніж дві години тому, в постраждалого промацується пульс на "променевій артерії" та в нього немає шокового стану. Залежно від типу рани, його замінюють на інший турнікет, на тампонаду та (або) тиснучу пов'язку. Старий турнікет відпускають обережно, по півоберта. І не знімають з пораненого. Якщо кровотеча поновлюється — одразу затягують назад".

Протипоказами для заміни турнікету є, зокрема, "висока" ампутація та шок у потерпілого.

Вадим готує не лише курсантів, які проходять базову загальновійськову підготовку. Разом з побратимами-інструкторами він запустив спеціалізований курс для бойових медиків та бійців-рятувальників. Інструктор визначив для себе головний критерій якісної підготовки:

- Навчаємо так, щоб потім ми не боялися довірити своє життя своїм же випускникам. Це — те саме відчуття бойового побратимства, яке я вважаю найціннішим.

×