Василю Стуженкові ампутували руку і ногу послу того, як потрапив під обстріл з гранатометів. Він чудом вижив, кілька годин пролежавши з важкими пораненнями в полі. У Василя післяопераційні культі правої верхньої кінцівки на рівні передпліччя і правого стегна на рівні верхньої третини. Потрібні кошти для відновлення і реабілітації. Пише "Фокус".
24 серпня Василь розвозив боєприпаси по вогневих позиціях в зоні АТО і потрапив під обстріл з гранатометів.
"До служби в армії працював продавцем в гіпермаркеті в Кривому Розі. 18-го травня мобілізували. Коли відбувався розподіл, запитали про останнє місце роботи і вирішили, що я буду фінансистом батальйону, - каже Василь. -
20-го травня батальйон був сформований. Нас на суботу і неділю з частини відпустили, а в понеділок тридцять чоловік не повернулося назад. Їх військові квитки передали в прокуратуру. Замість них на вакантні місця добрали інших хлопців.
Думок, щоб відкосити, не було. Куди косити? Усе ж від нас залежить.
Наш комбат сам з Донбасу. Золотий чоловік. У нашого батальйону за перші два місяці боїв втрат взагалі не було.
Якось два снайпера стали по нашому штабі стріляти. Ми вирахували звідки. Об'їхали їх на машині, щоб не злякати - півгодини об'їжджали, десь за кілометр марш-кидком, тихесенько підкралися зі спини і ... Виявилося, один поляк, другий чеченець. Живими ми їх не брали, їх ніхто живими не бере. На цій війні підлі снайпери. Порядний снайпер стріляє по офіцерам, по кулеметникам, а не по всіх підряд.
24 серпня я і ще п'ять хлопців розвозили боєприпаси по вогневих позиціях. На одній з точок до нас підсадили сепаратиста, щоб ми його в штаб доставили. Близько п'ятої вечора, коли поверталися з завдання, потрапили в засідку. Сепаратисти перефарбували БМП під сили АТО - це дві білих смуги - і стали по нас стріляти. Накрили автоматичними гранатометами. Вони по площах працюють як "Гради", тут біжи - не біжи. Ось бачите (показує вм'ятини від поранень на тілі). Там же 28 зарядів.
Двох наших вважають безвісти зниклими. Два інших встигли вистрибнути з машини біля посадки і в неї втекти, вони майже без поранень. Одного вбило.
Я все пам'ятаю. Два рази втрачав свідомість хвилин на п'ять. Коли наш "ГАЗ 66" почав горіти, мені вже і руку, і ногу відірвало - я це усвідомлював. Сепаратиста осколком убило. У мене рука на 360 градусів бовталася, а я боком, боком вистрибнув з "газону" і до посадки повз. Потім почув голоси і постріли, прикинувся колодою. Наших, які пропали безвісти, напевно, в полон взяли.
Думка одна була - не вмерти в цьому полі. Лежав там години дві.
Витягли мене випадково наші розвідники. Їх попросили десантників перекинути. Я з розвідниками розмовляв, вони сказали, що якби не десантники, вони б нікуди не поїхали в той день.
Українську армію в Донбасі по-різному приймають. Ми, коли в одне селище міського типу в'їжджали, місцеві жителі - жінки, чоловіки, діти - і дулі нам показували, і факи тикали, навіть камінням кидалися. А в іншому місці нас і хрестили, і плакали, і дякували, що приїхали.
Зараз хочу швидше відновитися і почати жити повноцінним життям.
Забути все? Таке швидко не забудеш. П'ятка у мене сильно свербить зараз. Буває одночасно нога і долонька як зачешуться - хоч на стінку лізь. (Сміється) А їх-то немає вже.
Кого я захищав? Мирних жителів. І тих, які нам дулі тикали теж. Тому що вони теж наші".
Реквізити для допомоги:
Карта Приватбанку
4731 2171 0584 3781 (Олена Миколаївна Стуженко - мама).
3 
1262
Коментарі