"Фіру дров? Добре, нині вечером привезу. Можете вже пляшку ріхтувати. Гроші? Ну, та як з вас, то 150 гривень. Ну і фляшка", — кричить по телефону в маршрутці Червоноград–Хлівчани кремезний чоловік років 55-ти. Виходить на кінцевій зупинці.
Хлівчани Сокальського району Львівської області розташовані за 14 км від траси Червоноград–Рава-Руська. Південніше старовинного Белза. З трьох боків поселення оточує ліс. Тутешні сосни, дуби — головне джерело доходів місцевих.
В одноповерхових мурованих і дерев"яних будинках живе приблизно 2 тис. людей. 500 дорослих — безробітні. Майже в кожному дворі є коні. Дехто тримає навіть по дві пари. Ними обробляють землю та возять з лісу деревину.
— Без коня в селі ніяк. Та стій ти, — запрягає вороного у підводу 58-річний Михайло. На лівій руці не має мізинця. — Різав дерево на циркулярці. Відвернувся на хвилину і на тобі. Ей, не я перший, не я останній. Коло циркулярки чи бензопилки треба бути осторожним. У нас в селі всі з лісу живуть. А де гроші заробиш? За Союзу люди роботу мали. Були часи, коли в Хлівчанах ні одного безробітного не було. Хто в колгоспі працював, хто на червоноградських шахтах. Донедавна багато на Польщу їздили, на Москву. Потім та криза почалася. Місяцями дома сиділи, а жити за щось треба.
Грунтова дорога, що веде до лісу, розбита вщент. На болоті видно відбитки вгрузлих коліс та кінських копит. Іншим транспортом, аніж підводою, до лісу не доберешся.
У селі живе дві тисячі людей. 500 дорослих — безробітні
— Перевезти? — зупиняється фірман у кепці "Босс". На возі сидять троє молодих чоловіків у балонових куртках, протертих і брудних джинсах.
— А ви чого до лісу?
Зізнаюся, що журналіст. Обіцяю не фотографувати. Запитую, скільки заробляють з одної ходки.
— Здамо одну сосну на пилораму і буде за що погульбанити, — сміється Петро, 21 рік. — "Куб" сосни коштує 100–120 доларів, дуб — у два рази дорожчий. Зі сосни буде приблизно 0,5–0,7 "кубів" дерева, а дуб цілих два може мати, — прикурює сигарету "Бонд", пачку кидає на поле.
У лісі багато пеньків, кожних кількадесят метрів видно свіжий зруб.
Рубати дерева хлівчанці здебільшого ходять уночі. Тоді легше втекти від правоохоронців. Роботи бензопил майже не чути. Селяни засовують вихлопну у воду. Приглушують звук.
— Лісників, мєсних міліціонерів не боїмося. То свої люди. Все "замазано", — каже Петро. — З львівським "Беркутом" складніше. Правда, цієї зими хохма була. Дороги позамітало снігом. До лісу лише санями можна було заїхати. "Беркутівці" стоять "уазіком" під селом, а ти за пару метрів від них на конях проїжджаєш, — регоче.
Зрубані дерева везуть на місцеві пилорами.
— Їх у нас сім є. Ще декілька років тому було 12, — продовжує він. — Усі на окраїні села стоять, ближче до лісу.
300 000 кубометрів дерева втрачають ліси щороку
— У Західній Україні є не менше тисячі незареєстрованих пилорам. Всі вони працюють на краденій деревині. Щонайменше за день на лісопилку потрапляє кубічний метр браконьєрського дерева. Помножимо його на тисячу пилорам і на 300 днів, упродовж яких рубають дерева. 300 тисяч кубометрів дерева втрачають наші ліси щороку. І це за найскромнішими підрахунками, — каже 79-річний Михайло Голубець, почесний директор Інституту екології Карпат. — Звісно, без наслідків для нас, наших нащадків така діяльність не минеться. Ліси виконують рекреаційну функцію, захищають ґрунти від ерозії, підвищують урожайність сільськогосподарських культур, регулюють водостік, продукують кисень.
2 
1
Коментарі