четвер, 04 січня 2007 20:53

"Кірпа був гоноровим паном, ніколи не торгувався"

Автор: Фото: Віталій ГРАБАР
  Василь Коцюк продає дідухи на Галицькому базарі у Львові. Снопи з жита в’яжуть його батьки, які живуть у Стрийському районі на Львівщині
Василь Коцюк продає дідухи на Галицькому базарі у Львові. Снопи з жита в’яжуть його батьки, які живуть у Стрийському районі на Львівщині

78-річний Михайло і 76-річна Ольга Коцюки живуть у селі Голобутів Стрийського району Львівської області. Мають стару одноповерхову хату, корову, теля і півгектара землі. Улітку засівають поле житом. Узимку з нього плетуть снопи — дідухи. Традиційно на Різдво їх ставлять вдома у кутку як символ затишку й тепла.

— Біля хати побудували батькам времянку, тепер за майстерню служить, — розповідає син Коцюків, 49-річний львів"янин, військовий пенсіонер Василь, якого ми зустріли на Галицькому базарі Львова. Він колишній військовий, зараз на пенсії. Зустрічаємося на Галицькому базарі у Львові. На чоловікові чорне пальто, теплі черевики. Стоїть біля павільйону з квітами — продає дідухи. Каже, чим вищий, тим дорожчий.

— Від 40 до 150 гривень — проводить рукою по снопах. — Гроші батькам віддаю. Вони плетуть дідухи з 80-х років. За полем слідкують, угноюють, жнуть серпами. Потім фірою везуть жито додому, складають, висушують на горищі. А зерно я сам купую — відбірне у Дублянах, поблизу Львова.

Чоловік скаржиться, що, коли батьки повмирають, дідухи нікому буде плести.

— Маю двох дітей — Андрія і Галину, але вони плести не хочуть. Кажуть, робота тяжка й нудна. А я з дружиною не вмію. Помагаю лише намотувати солому на ніжки. Тут треба силу мати. Останній раз як намотував, пальця так глибоко порізав, — показує ліву руку. — Солома хоч і мокне довго, але швидко сохне — гостра.

Першого дідуха Коцюки сплели для себе. Потім почали плести для родичів, сусідів.

— Перші снопи були зовсім інші — житні, пшеничні, на чотирьох ніжках. Тепер плетемо з вівса і лише триногі — вони стійкіші. А овес має багатший вигляд і довше зберігається. Скроплений водою, вівсяний дідух починає пахнути. Тоді як пшениця швидко ламається, обсипається. Один рік постоє і треба викидати.

На початку 90-х Коцюки зрозуміли, що на дідухах можна заробляти.

— За скільки продали першого дідуха? — намагаючись пригадати, Василь знімає сукняного кашкета. — Не пам"ятаю, — відказує. — Точно знаю, що маленькі тоді розходилися по 10 рублів. У 1989 році свої дідухи ми вперше виставили у Львівському національному музеї. Після того посипалися замовлення. А через пару років нам запропонували зробити двометровий дідух для Львова. Біля Оперного стояв.

Один і той же Коцюківський дідух у Львові виставлятимуть уже десятий рік поспіль.

— Горобці його вже так поклювали, що живого місця не лишилося. Чи хто реставрує його, не знаю. Я за це не беруся. Гадали, цього року Львів нарешті матиме нового дідуха. Ми спеціально на два сімдесят сплели. Але тут якась зміна керівництва була, грошей у бюджет не заклали. То ж я вчора того дідуха віддав у Трускавці.

— У скільки обходиться Львову головний міський дідух? — цікавлюся.

Ющенкові дарували дідуха відразу по революції

— Разом із витратами на доставку, з установленням — десь до однієї тисячі доларів. Усе залежить від висоти.

Рекорд родини Коцюків — дідух для міста Київ на 4 м 25 см.

— Майже всі дідухи виготовляємо на замовлення. Буває, якась фірма цілу партію замовляє. Ось від "Алексу" кілька залишилося, — показує на найменший сніп за 40 грн. — На подарунки росіянам замовляли. Цього року наші дідухи поїхали до Канади, Франції. До Японії одна жінка з консульства декілька штук повезла. Там такі речі цінуються. Їх вважають ікебанами. Може, продасть у кілька разів дорожче.

Василь Коцюк каже, що їхні снопи ще жодного року не зимували в селі — все продають.

— Торік вийшов на базар лише 6 січня — 50 штук за два дні збув. Добре вторгували. За ті гроші батькам парове провів. Наші дідухи гарні, акуратні. Таких на базарі більше ні в кого немає. Та й в Україні, мабуть, конкуренти плетуть товсту косичку, аби швидше, а ми тоненьку, рівну. Покупці ж вибагливі. Хочуть, аби на снопі 12 відгалужень було, бо 12 апостолів.

Традиція ставити дідух тягнеться з часів язичництва. То був останній обжинковий сніп, який несли з поля до хати. Або кажуть ще, коли Ісус Христос народився в стаєнці, то було дуже холодно. У стіні Йосип знайшов велику шпарину і вирішив затулити її снопом із соломи. Тому дідух ставимо у куті — для тепла.

— Скільки? — перебиває Василя жінка в сірій короткій шубі. Показує пальцем на найвищий дідух. — 150? — перепитує. — Задорого. Але гарний.

— Та де то дорого, — відповідає продавець. — То ж ручна робота — 80 метрів косички. Тиждень батьки плели.

— Тут взагалі базар хороший. Публіка особлива — митники, службовці, художники, — веде далі.

Василь Коцюк згадує свого постійного клієнта — колишнього міністра транспорту та зв"язку, покійного Георгія Кірпу.

— Був гоноровим паном — ніколи не торгувався. Клав 100 гривень, дякував і йшов. Приїжджав сам, купував по три одразу. Не приїхав лише, коли міст на Сихові відкривали. Ми тоді через ринок "Шувар" самі Кірпі дідуха передали. Вирішили подарувати.

— А кому ще дарували?

— Президентам. Кучмі аж три рази через нашу обласну раду передавав. Він саме до Трускавця приїздив із візитом. А Ющенкові дарували дідуха відразу по революції. Порадилися родиною, що багато грошей заробили — можна і президентові подарунок зробити. Гарного такого вибрали, великого, пишного. Теж через Олійника передали. Цікаво було б дізнатися, чи дійшов дідух до Ющенка? А зірки естради щось дідухами не цікавляться. Пам"ятаю лише Мареничів. Хтось із них маленького купив.

Зараз ви читаєте новину «"Кірпа був гоноровим паном, ніколи не торгувався"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути