Сімейну реліквію, січкарню, 40-річний Микола Пальонко з села Малі Дорогостаї Млинівського району Рівненської області отримав від 80-річної баби Надії. Нею користується вже 20-те покоління Пальонків.
На кожній деталі механізму вигравіювана інша дата — очевидно, пристрій зібрали з різних запчастин. На корпусі вибито 1602 рік, на валу — 1625-й, на ручці — 1582-й.
— У бабусі вже здоров"я не те, — махає рукою Микола Пальонко. — Дідо помер, худоби не тримає. Січкарня кілька десятиліть простояла у бабці в сараї.
Микола почистив січкарню, змастив деталі машинним маслом. 400-річний механізм працює мов новий. На поважний вік вказує лише іржавий корпус. Весною Пальонко позичив січкарню сестрі дружини.
— У Люби велике господарство, багато свиней, а я свої дві корови продав, — каже Микола Андрійович.
Племінник Пальонків Віктор Степанюк, 24 роки, показує, як працює механізм.
— Зручна штука. Нею навіть трирічна дитина може керувати, — запевняє. — Треба лише натиснути ручку — і машина сама все поріже. Тут три передачі швидкості. Учора мамі кропиву різав, — показує на позеленілий дерев"яний лоток.
— Он фабричне клеймо: "місто Люблін, майстерня Вольських", — читає Віктор. — Наші дід з бабою — переселенці з Польщі, після війни переїхали у Брищі. Бабця жартує, що на січкарні Буг перепливала.
Хто й коли купив січкарню, у родині не знають. За останнє століття механізм лагодили лише раз.
— То бабця випадково болт відламала, — пригадує Микола Андрійович. — Якось посварилася з дідом, схопила його рушницю й щосили гримнула нею об січкарню. Рушниці — гаплик, а болт дідо новий прикрутив — ось і весь ремонт. Майстри січкарню на совість зробили.
До Пальонків постійно дзвонять антиквари.
— Кажуть: продай, дамо скільки захочеш! А мені тих грошей не тре, — сміється кремезний Микола. — Краще віддам у придане дочці Інні. Вона в десятий клас перейшла. Може, скоро й весілля буде.
Січкарню в гаражі закривають на замок. Поряд — собача буда.
— А щоби добрі люди ноги не приробили, — розводить руками племінник Віктор. — Минулого року в дядька сто курчат украли, у мами постійно качки зникають. Навіть не знаєш, на кого думати.
Наступного року у школі Малих Дорогостаїв відкриють Музей старожитностей. Сільська бібліотекарка Алла Тищук, 44 роки, давно вмовляє Пальонків віддати січкарню на виставку.
— Це найдавніша річ у селі. Я ото назбирала старовинних вишиванок, фотографій, глечиків — усе початку минулого століття, — розповідає жінка. — А Пальонки опираються.
2 
1
Коментарі