Процаки тримають сім корів

— У нас у районі чутку пустили: якщо маєш більш як п'ять корів, накладуть податок. То я тільки п'ятьох у сільраді записав. А насправді то не податок збирають, а дотацію дають. Тисячу гривень втратив, — каже 50-річний Василь Процак із села Болозів Старосамбірського району. Він із 48-річною дружиною Любою тримає сім корів, троє коней, свиноматку.

Господарі єдині в селі отримають дотацію.

— Хто зараз такий дурний тримати велику господарку? — говорить Василь Степанович. — У нас на Мочерах (так місцеві називають частину села. — "ГПУ") із 50 хат у чергу ходить 83 корови. А позаторік було 130. А на інших вулицях ще менше полишалося. Не вигідно з худобою возитися. Праці треба дуже багато, годівля дорога, а прибутків немає. З мене односельці сміються, що корівник розвів. Але ми всі у хаті безробітні. Щоб прогодуватися, мусимо тяжко робити.

Процаки живуть в одноповерховому цегляному будинку на чотири кімнати. З ними — 28-річний син Василь, невістка Емілія, 25 років, та п'ятеро їхніх дітей. Найстарша 7-річна Марічка — другокласниця.

— То така працівниця. Худобу сама в чергу виганяє. Проситься корови доїти, але ми не дозволяємо. Мала. Син з невісткою отримують гроші на дітей. Але все на них і тратять. Треба обути, вдіти. Малі хворіють часто. За той тиждень на лікарства пішло 1400 гривень. Як захворіє одне, решта шнурочком за ним. Я маю інвалідську пенсію, ото всі наші гроші, — Василь Процак помітно шкутильгає.

У п'ятницю о 8.00 вичищає гній із хліва. Підлогу встеляє тирсою.

— У стайні, як і в хаті, має бути чистота. Працюємо біля корів цілими днями. Особливо взимку важко. За будь-якої погоди треба зрання йти до стайні, позсувати гній, покормити, напоїти корів. Так само в обід і ввечір. А між тим ріжемо січку.

Чотири корови пасуться за 200 м від хати. Поле площею 0,2 га обгороджене дерев'яними стовпцями та колючим дротом. Худоба доглянута, чиста. Три інші корови пішли з чередою на пасовисько за село.

— Калина, Васька, Малинка — тільні, то ми їх в чергу не пустили. Бо сьогодні дощ, холодно. А Маленьку тепер завжди біля дому пасемо. В обід дітям і малим пацятам треба свіжого молока, — каже Емілія. — У нас усі корови з паспортами. Навесні їх оглядає ветеринар, щепить. Молоко — жирне, пахуче. Шкода, що так дешево його продаємо.

На зливному пункті у Болозеві приймають молоко для Самбірського молокозаводу, платять по 1,8 грн/л. Процаки здають на день 30–40 л. Влітку — по 50–60. За вересень отримали 1,5 тис. грн. Телята і відгодовані бички здають заготівельникам. На м'ясі за рік мають приблизно 10 тис. грн.

— Таку суму торік потратили на зерно для худоби. Добре, що маємо свій буряк, сіно, солому. Своїми кіньми обробляємо поля, — каже господар. — Дотація — то невелика допомога. Депутати зробили б мудріше, якби не кидали отих пару соток на корову, а подумали, як селянину вигідно збувати товар. На заводах наше молоко розбавлять водою, насиплють хімії і в чотири рази дорожче продають.

×